Архів позначки: реформи

Законопроект про засади молодіжної політики відкриє нові можливості самореалізації для творчої молоді

7 липня відбулося онлайн-обговорення на тему «Реформування молодіжної політики крізь призму перспектив для творчої молоді». Організаторами стали ВГО «Агентство охорони прав виконавців», Асоціація діячів естрадного мистецтва України та ГО «Лабораторія демократичних трансформацій». Інформаційний партнер заходу — музичний портал «Music Review».

23 червня народні депутати зареєстрували проект закону №3718 «Про основні засади молодіжної політики», що став логічним продовженням роботи над законопроектом «Про молодь» у попередньому скликанні Верховної Ради України.

«Серед низки новацій вирізняється створення Фонду підтримки молодіжних ініціатив», — зауважив Віктор Герасимов, директор Агентства охорони прав виконавців. Він висловив сподівання, що такий фонд, надаючи фінансування для реалізації творчих проектів молоді, зможе розширити можливості для самореалізації зокрема і для українських молодих артистів, музикантів, авторів творів та виконавців.

Вадим Міський, директор Лабораторії демократичних трансформацій та експерт з питань молодіжної політики, висловив переконання у тому, що найбільш ефективними є ті державні рішення для молоді, які розроблені за її активної участі. За його словами, текст законопроекту розроблявся впродовж кількох років та пройшов низку обговорень в усіх куточках України. Тому, є підстави вважати, що молодь дійсно була долучена до розробки цього законопроекту.

За словами Вадима Міського, від ухвалення законопроекту виграє в тому числі і творча молодь.

Промова Вадима Міського на слуханнях ПАРЄ «Трансформація суспільних медіа: виклики та варіанти рішень»

24 січня 2018 року у Парламентській асамблеї Ради Європи, м. Страсбург, відбулися слухання «Період трансформації суспільних медіа: виклики та варіанти рішень», організовані Комітетом ПАРЄ з питань культури, науки, освіти та медіа та Європейською спілкою мовників.

В ході слухань виступили: Генеральний доповідач ПАРЄ з питань свободи медіа та безпеки журналістів Лорд Джордж Фулкес, колишній віце президент Європейської спілки мовників Борис Бергант, керівник департаменту інформаційного суспільства Ради Європи Патрік Пеннінкс, секретар Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України та програмний директор ГО «Детектор медіа»  Вадим Міський, гендиректор Словенського суспільного мовника RTV Slovenia Марко Філлі, а також гендиректор Литовського суспільного мовника LRT Моніка Гарбачаускайте-Будрієне.

Детектор медіа публікує повний текст доповіді представника України Вадима Міського, що окреслює результати дворічної роботи мовника, а також проблему, пов’язану з нестабільністю фінансування компанії та пропозиції щодо її вирішення.

Вам напевне відомо, що українське Суспільне мовлення — наймолодше в Європі. Хоча ми об’єднуємо найстаріші українські радіостанції та телеканали (Українському радіо цьогоріч виповниться 95 років) закон про Суспільне мовлення в Україні був прийнятий лише у 2014 році після 15 років адвокації, а юридично Суспільне мовлення України почало свою історію з 2017 року.

Закон передбачав об’єднання 30 різних державних телеканалів та радіостанцій — національних та регіональних — у єдину компанію. Ми пройшли цей шлях за 3 роки з моменту ухвалення закону, і в січні 2017 року створили Національну суспільну телерадіокомпанію України (НСТУ).

В нас утворена незалежна Наглядова рада, в якій присутні представники громадських організацій із 9 різних сфер, а також представники парламентських фракцій і груп.

Саме Наглядова рада, як вищий керівний орган, обрала на прозорому конкурсі голову та членів правління. Також ми затвердили редакційний статут, утворили редакційну раду, що слідкує за дотриманням журналістських стандартів у роботі, створили систему контролю в компанії.

Зі створенням Суспільного мовлення ми запровадили більш гнучку зарплатну політику, яка дозволила оптимізувати штат працівників, залучивши більш високооплачуваних спеціалістів. Протягом минулого року чисельність працівників компанії скоротилася майже на 40% — з понад 7.000 до 4.500.

Кращі фахівці виробляють кращий продукт. У 2018 році аудиторія Українського радіо виросла на 67%, таким чином флагманський радіоканал Суспільного став найпопулярнішим розмовним радіо в Україні, і це визнано дослідженнями індустріального радіокомітету.

На жаль, ми поки не можемо похвалитися такими ж успіхами телебачення з кількох причин, передовсім — з фінансової, адже телебачення дещо дорожче у виробництві.

Варто також відзначити, що постійний моніторинг якості контенту, зокрема новин, який здійснюють незалежні громадські організації, як Детектор медіа демонструє відсутність в новинах каналів Суспільного мовлення матеріалів з грубими порушеннями журналістських стандартів. Звісно, ще багато залишається роботи над оперативністю та повнотою матеріалів, але принаймні ми впевнені, що новини Суспільного не просувають чийсь політичний інтерес.

Як ви розумієте, НСТУ — єдиний серед українських медіахолдингів, який може собі дозволити дотримання журналістських стандартів. Інші медіахолдинги знаходяться у прямій власності олігархів і переважно слугують їхнім політичним інтересам.

Кадрова і редакційна незалежність — це дві міцні підвалини, на яких нині стоїть українське Суспільне мовлення. Але третя і остання — належне фінансування — виявилася крихкою. Механізм фінансування, який потрапив у компромісний закон про Суспільне мовлення, створює ілюзію гарантії фінансування з державного бюджету, але кожного року нас недофінансовують. У 2017 році нестача склала 25%, у 2018 — 50%, у 2019 — 45% від «гарантованого» річного бюджету компанії.

Фінансування Суспільного мовлення сьогодні є питанням політичним, оскільки Уряд і Парламент мають можливість, попри законодавчу гарантію, скорочувати бюджет компанії, у разі якщо коштів в державі не вистачає на всі потреби. Звісно, коштів щороку не вистачає на освіту, пенсії, дороги, медицину, космічну галузь та безліч інших сферю Деякі з них мають схожі з нами гарантії фінансування — на кшталт відсотка від ВВП чи відсотка від загального фонду держбюджету — і Бюджетний кодекс дозволяє політикам ігнорувати ці гарантії, адже якщо кожного профінансувати на 100%, то це вийде далеко за рамки державного бюджету.

Часто політики пропонують нам запровадити абонплату, щоб аудиторія напряму формувала бюджет мовника. По перше, досвід показує, що такий спосіб фінансування не працює у Східній Європі. Частина західноєвропейських суспільних мовників отримує кошти з абонплати, але це країни, що ввели абонплату ще за монопольпоного становища мовнків, до розвитку комерційного медіаринку. В Східній Європі фінансування з абонплати не використовує як серйозне джерело надходжень практично жоден суспільний мовник. З іншого боку, в умовах постійного зростання витрат українських домогосподарств на податки та комунальні платежі, запровадити новий податок на утримання Суспільне мовлення — просто неможливо. Опитування показують, що лише 9% людей готові нині платити додатковий податок на роботу Суспільного мовлення (TNS, 2018). Ці люди знають, що держава вже має необхідні кошти для підтримки його роботи.

І отже, нам доводиться зміцнювати наші гарантії бюджетного фінансування та зменшувати можливість політичного втручання в процес виділення для роботи НСТУ коштів платників податків.

Наглядова рада Суспільного вивчила досвід інших країн і запропонувала нову модель фінансування компанії. Наша пропозиція грунтується на досвіді Литви, де мовник LRT отримує відсоток від певного уже існуючого загального податку, не вводячи при цьому додаткових платежів для домогосподарств.

Ми знайшли податкове надходження в Україні, яке зараз не має цільового отримувача і може бути закріпленим за НСТУ — це рента за користування радіочастотами. 50% цієї ренти є достатніми коштами для роботи та розвитку НСТУ. Запровадження нової моделі фінансування не призведе до збільшення рівня бюджетних видатків, а лише допоможе зробити гарантію більш надійною та реалістичною у виконанні. Рішення виглядає простим, але потребує прийняття змін до Бюджетного кодексу України в парламенті.

Я хочу особливо відзначити роль Офісу Ради Європи в Україні, який підтримував експертизою та консультаціями розробку нової моделі фінансування Суспільного. Детальний глибокий аналіз системи фінансування НСТУ, підготовлений Радою Європи на прохання Комітету свободи слова Верховної Ради України, довів, що запропонована наглядовою радою НСТУ нова модель фінансування є не тільки реалістичною, а й оптимальним рішенням у для забезпечення сталості фінансування Суспільного мовлення.

У питанні фінансування Суспільного мовлення Україна досі не впровадила стандарт Ради Європи, що передбачає обов’язок держав-членів запровадити належні, захищені та прозорі механізми фінансування, які гарантуватимуть Суспільним мовникам засоби, необхідні для виконання їхньої місії. Розраховуємо на конструктивну співпрацю з урядом та парламентом для якнайшвидшого виконання цього європейського стандарту (Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R (96) 10).

Ми розраховуємо на конструктивну співпрацю з урядом та парламентом для якнайшвидшого впровадження цього європейського стандарту в українське законодавство.

Постійна увага Ради Європи до дотримання стандартів є запорукою того, що реформа досягне успіху і Суспільне мовлення в Україні, будучи незалежним та профінансованим, допоможе якнайкраще задовольнити права українців на якісну та неупереджену інформацію.

Стан місцевої демократії: результати оцінки в Чернівцях, Черкасах та Миколаєві (дослідження)

Низка реформ, які нині проводить українська влада, потребує вчасної та належної оцінки результатів. Завдяки їй можна зрозуміти і, у разі потреби, вчасно внести корективи, які сприятимуть розвитку місцевої демократії та злагодженій роботі органів місцевого самоврядування.

Актуальність оцінки стану місцевої демократії зросла з реформою децентралізації, що розпочалась 2014 року і передбачає передачу владних та фінансових повноважень від держави на місцевий рівень. Спроможність органів місцевого самоврядування та громади долати конфлікти та злагоджено працювати визначально впливатиме на можливості і якість життя у містах.

Ми проаналізували стан місцевої демократії на прикладі трьох обласних центрів України – Чернівців, Миколаєва та Черкас. У своєму дослідженні ми застосовували метод Оцінки Стану Місцевої Демократії (SOLD), який використовується для аналізу та оцінки стану місцевої демократії у різних країнах світу. Застосування згаданого методу дозволяє залучити людей на місцевому рівні до розуміння того, як працює система їхньої місцевої демократії, спонукає їх впливати на прийняття рішень у своїх громадах, сприяє діалогу між усіма учасниками місцевого врядування – від звичайних громадян до представників влади.

В цьому звіті ми обмежили власні судження та дали слово учасникам місцевої демократії – міським головам, депутатам, експертам та активним громадянам. Їх бачення та аналіз дозволяють зрозуміти позитиви та недоліки устрою місцевої влади, джерела конфліктів та механізмів їх уникнення.

Aвторський колектив: Макс Волошин, Ірина Драпп, Андрій Кучуран, Андрій Круглашов, Вадим Міський, Ольга Обершт.

Читайте повне дослідження тут.

Видання "Стан місцевої демократії: результати оцінки в Чернівцях, Черкасах та Миколаєві"

Оцінку стану місцевої демократії в Україні було здійснено Лабораторією Демократичних Трансформацій (м. Чернівці) за підтримки Міжнародного Інституту Демократії та Сприяння Виборам (International IDEA). Погляди, викладені в цій публікації, є авторськими та не обов’язково віддзеркалюють погляди Міжнародного Інституту Демократії та Сприяння Виборам (International IDEA) , відповідних членів правління або членів ради.

Реформи зблизька: якою буде українська школа для дітей, учителів та батьків

Як потрапити в школу через жеребкування, чому вчитимуть дітей в новій українській школі та якою мовою навчатимуть національні меншини – розбираємось в Реформах зблизька.

 

Антикорупційний Форум для молодих громадських активістів та журналістів Західної України відбувся у Чернівцях

Метою форуму було налагодження зв’язків та обмін досвідом між молодими активістами й журналістами за для вироблення механізмів боротьби з корупцією на регіональному та локальному рівнях.

У форумі взяла участь молодь, активісти на журналісти із Чернівецької, Львівської, Тернопільської, Закарпатської, Івано-Франківської, Вінницької, Волинської  та Рівненської областей.

Під час дводенного форуму учасники ділилися власним досвідом антикорупційних практик, задати питання експертам та напрацювати антикорупційну стратегію для власного регіону чи населеного пункту. Також на Форумі учасники актикорупційної школи «Майстерня змін», яка функціонувала в Чернівцях, презентували власні антикорупційні проекти.

Організатором форуму виступила ГО «Лабораторія демократичних трансформацій» в рамках проекту «Просування реформ в регіони», що фінансується Європейським Союзом та реалізується Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій і «Європейською правдою».

Чого чекати від освітньої реформи дошкільнятам, школярам та студентам з 1 вересня — круглий стіл у Чернівцях

14 березня 2018 року в Чернівцях відбувся круглий стіл на тему “Чого чекати від освітньої реформи дошкільнятам, школярам та студентам з 1 вересня”.

У заході взяли участь представники експертного середовища області, студентського самоврядування, журналісти, а також спеціальний гість — Володимир Бахрушин, радник Міністра освіти та науки України Лілії Гриневич.

Учасники детально обговорили наступні питання:
– якими є цілі освіти, її місце в економіці знань, місце України в Європейському освітньому просторі;
– рівні освіти;
– автономія та відповідальність закладів освіти;
– інструменти забезпечення якості освіти;
– як навчання стане індивідуалізованим;
– як викладачі можуть стати компетентнішими;
– чи можливий громадський нагляд за освітою.

Детальніше дивіться у сюжеті телеканалу “Чернівці”.

Запис круглого столу доступний за посиланням.

Круглий стіл організувала ГО “Лабораторія демократичних трансформацій”.

Нова модель фінансування Суспільного мовлення в Україні: як забезпечити бюджетну стабільність НСТУ

Нова модель фінансування має на меті зменшити дискрецію Уряду і Парламенту при розрахунках обсягу щорічного фінансування НСТУ і передбачає виокремлення надходжень від рентної плати за користування радіочастотним ресурсом у спецфонд Держбюджету України та цільове спрямування їх на фінансову підтримку НСТУ.

Автор: Вадим Міський. Стаття була опублікована у буклеті Ради Європи в рамках круглого столу «Моделі фінансування Суспільного мовлення: міжнародний досвід і український контекст» та на сайті «Суспільне мовлення»

Проблема

Створене у 2017 році українське Суспільне мовлення об’єднує понад 30 телевізійних та радіо- каналів на національному та місцевому рівнях.

Усі 26 років незалежності державні мовники, які нині об’єднані у Національну суспільну телерадіокомпанію України (НСТУ) були суттєво недофінансовані. Таким чином, Суспільне мовлення успадкувало зношене обладнання, вироблене у попередньому тисячолітті, яке нездатне конкурувати із комерційними каналами. Великі обсяги коштів компанія змушена витрачати на зарплати персоналу, який обслуговує застаріле обладнання. В 2016-2017 роках компанія змогла виділити лише 3% коштів на виробництво програм (головну задачу телерадіомовника), решта коштів пішла на підтримку інфраструктури. В цих умовах, новостворений Суспільний мовник стикнувся з жахливим недо­фінансуванням з боку держави – 50% у 2018 році, яке зупинило можливість технічного  оновлення та виробництва нових програм і може вкинути Суспільне мовлення у політичну залежність.

Стале фінансування суспільного мовлення – є однією із засадничих передумов його програмної незалежності. Тема забезпечення сталості фінансування суспільних мовників – тема, що набуває все потужнішого резонансу в Європі. Зокрема, у травні 2017 року вийшов звіт Комісара Ради Європи з прав людини «Суспільне мовлення в Європі під загрозою», в якому зокрема підкреслюється, що фінансування суспільних мовників має виняткове значення, оскільки саме воно може потенційно утримувати їх політично залежними. Рекомендація Парламентської асамблеї Ради Європи 1878 (2009) закликає парламенти європейських країн гарантувати суспільним мовникам належні засоби для виконання ними своїх місій, а також довгострокове фінансування належного рівня.

Чинний Закон «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» передбачає певні гарантії фінансування українського суспільного мовлення (ч. 3 ст. 14 Закону):

«Держава забезпечує належне фінансування НСТУ, яке передбачається окремим рядком у Державному бюджеті України та становить не менше 0,2 відсотка видатків загального фонду Державного бюджету України за попередній рік».

Нормативний корінь проблеми криється у законодавчій колізії між нормою закону про суспільне мовлення та нормою Бюджетного кодексу (п. 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного кодексу):

«Положення […] статті 14 Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення в Україні»  […]  застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету».

Ця ж норма Бюджетного кодексу зупиняє дію норм про фінансові гарантії видатків із загального фонду державного бюджету в 40 законах, серед яких, окрім Закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» є наступні: Про культуру, Про підвищення престижності шахтарської праці, Про театри і театральну справу, Про музеї та музейну справу, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про вищу освіту, Про загальну середню освіту, Про дошкільну освіту, Про Національну поліцію, Про Національну гвардію України, Про державну службу та ін.

Наслідком поширеної практики перегляду обсягу видатків, що фінансуються із загального фонду Державного бюджету, стало зменшення обсягу коштів для суспільного мовлення в 2017 році. НСТУ мала б отримати з бюджету 1,26 млрд грн., проте у Держбюджеті-2017 закладено лише 75% цієї суми – на 309 мільйонів гривень менше (див. додаток 3 до Державного бюджету України на 2017 рік, бюджетна програма 1701080).

Цей негативний наслідок матиме довгостроковий ефект. Підтвердженням довгостроковості ефекту є суттєве заниження витрат на суспільне мовлення у трирічній бюджетній резолюції. Відповідно до оприлюдненої Мінфіном Бюджетної резолюції на 2018-2020 роки, суспільний мовник щороку буде недораховуватися значної суми коштів, а у 2020 році нестача може взагалі скласти 35% від передбаченого законодавством бюджету. Таким чином, у 2020 році розрив між запланованим в бюджетній резолюції фінансуванням суспільного мовлення та обсягом коштів, передбаченим законом про суспільне мовлення, складе 620 млн грн.

Але ситуація виявилася ще гіршою: Державний бюджет України на 2018 рік передбачає для НСТУ лише 50% коштів, гарантованих законом про суспільне мовлення: ця сума навіть менша за обсяг фінансування 2017 року.

Очевидним є ризик залежності суспільного мовлення від ставлення нинішнього й майбутніх Урядів до його програмної політики. Навіть у разі раптової появи політичної волі у нинішньої виконавчої й законодавчої влади, важіль зменшення фінансування із загального фонду державного бюджету може бути з легкістю застосований будь-якими їхніми наступниками.

Таким чином, чинна система фінансування суспільного мов­лення із загального фонду Державного бюджету виявилася непрактичною у 2017 році і є дуже ризикованою в середньостроковому та довгостроковому вимірі для редакційної незалежності та стабільності мовника, а тому потребує вдосконалення.

Тривіального вирішення проблеми немає, із роками обсяг коштів, які Кабмін вважатиме надмірними для суспільного мовлення продовжить зростати (про це свідчить також бюджетна резолюція на 2018-2020 рр.), отже для вирішення проблеми слід шукати нову модель фінансування суспільного мовлення та проводити адвокаційну кампанію для її прийняття.

Вирішення

Закон про суспільне мовлення визначає для НСТУ такі джерела надходжень:

  • Фінансування із державного бюджету (як було показано вище, воно нестабільне);
  • Рекламні надходження (щороку скорочуються через скорочення часових квот на рекламу) та комерційна діяльність. Разом цей вид надходжень складає 5-8% річного бюджету мовника;
  • Абонентська плата із домогосподарств. За даними дослідження TNS серед усього населення України лише 9% готові платити абонплату за суспільне мовлення, у розмірі від 25 до 65 грн. на місяць, за даними дослідження Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва — 29% громадян готові платити до 10 грн. на місяць за можливість дивитися/слухати/читати об’єктивні й неупереджені новини та аналітику на каналах суспільного мовлення.

Таким чином, у короткостроковій та середньостроковій перспективі фінансування із державного бюджету залишається єдиним реалістичним джерелом надходжень, що здатне забезпечити основні потреби мовника.

Для вирішення описаної проблеми необхідно у рамках фінансування з державного бюджету знайти механізм, який би відповідав таким критеріям:

  • Зменшення дискреції Уряду й Парламенту при розрахунках щорічного фінансування НСТУ;
  • Забезпечення сталості фінансування Суспільного мовлення, а також кореляції між видатками на НСТУ та зростанням економіки.

Податки, що спрямовуються до спеціального фонду Держбюджету

Рішенням, яке допоможе задовольнити усі критерії є переведення видатків на суспільне мовлення із загального фонду Державного бюджету до спеціального. Це рішення передбачає наявність цільового податку (або відсотка від певного податку), з якого фінансуватиметься суспільне мовлення.

Оскільки введення нового податку (абонплати) не є прийнятним у перші роки існування суспільного мовлення, оптимальним є вибір вже існуючого податку і переведення його із загального фонду Державного бюджету до спеціального.

Бюджетний Кодекс серед складових спеціального фонду Дежбюджету визначає (ч. 3 ст. 13 БК):

  • доходи бюджету, які мають цільове спрямування;
  • видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету.

Платежі за рахунок спеціального фонду Держбюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету (ч. 8 ст. 13 БК).

Модель фінансування суспільних мовників у обсязі відсотків від фактичних зборів певного податку застосовується у європейських країнах, зокрема в Литві. Обсяг коштів платників податків, які спрямовуються на потреби литовського суспільного мовлення LRT, складає 1.5% від фактичного надходження податку з доходів фізичних осіб та 1.3% доходів від акцизного податку.

Приклад: Забезпечення фінансової незалежності судової влади через цільовий судовий збір

Практика фінансування певний галузевих витрат за рахунок спеціалізованого податку застосовується в Україні, наприклад для фінансування діяльності судової гілки влади. Бюджетний кодекс визначає цільо­ве спрямування судового фактично зібраного збору та надходжень від звернення застави у дохід держа­ви на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади (п. 5 ч. 4 ст. 30 БК).

Описана модель фінансування судової системи ґрунтується на ідеї забезпечення незалежності судової влади. Відповідно до закону «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 5 ст. 48) незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом. Конституційний Суд у рішенні від 24.06.99 №6-рп/99 зазначив, що зменшення належного забезпечення суддів є формою фінансового впливу на них, що ставить під сумнів гарантовану Конституцією незалежність судової влади України. Як наслідок, у 2011 році для забезпечення незалежності судової влади було ухвалено закон «Про судовий збір», де зазначається у ст. 9, що судовий збір зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України та спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади.

Прикладом часткового спрямування певного податку на визначені потреби є витрати на функціонування держреєстрів, держателем яких є Мінюст, за рахунок 15 відсотків плати за надання відомостей з Єдиного державного реєстру ЄДРПОУ та інших реєстрів, які утримує Мінюст (п. 6-1 ч. 4 ст. 30 БК).

Фінансування суспільного мовлення за рахунок ренти за користування радіочастотним ресурсом

Аналіз доходів Державного бюджету показав, що існує податкове надходження, котре можна логічно пов’язати із видатками на підтримку НСТУ – це рентна плата (збір) за користування радіочастотним ресурсом України. Користувачами радіочастотним ресурсом є телерадіомовники та надавачі телекомунікаційних послуг, саме вони є платниками щомісячної ренти. Зараз усі надходження від цієї рентної плати йдуть до загального фонду Державного бюджету, а отже на даний момент немає конкретного цільового зацікавленого отримувача цих коштів.

Аналіз планових показників доходів Державного бюджету від ренти (збору) за користування радіочастотним ресурсом у 2012-2017 роках та фактичних даних, відображених у звітах Держказначейства, показує, що цей обсяг коштів та динаміка їх надходжень може цілком задовольнити потребу суспільного мовлення.

З 2012 року відбувалося поступове зростання надходжень від ренти, переважно за рахунок підви­щення рентної ставки. У 2017 році плановий показних доходів від ренти складає 3,12 млрд. грн., в той час, як гарантовані законом видатки на суспільне мовлення мають становити 1,26 млрд. грн. (40% планових надходжень від ренти). У 2016 році видатки на державне мовлення становили 32% надходжень від ренти, а в 2015 році – 39,4%.

У Держбюджеті-2018 заплановані доходи від ренти у обсязі 2,54 млрд. грн. За даними Мінфіну прогноз доходів держбюджету від рентної плати за користування радіочастотним ресурсом у 2019 складає 3,245 млрд. грн., у 2020 році – 3,421 млрд. грн.

Таким чином, виокремлення 50% надходжень від рентної плати за користування радіочастотним ресурсом у спецфонд Держбюджету і цільове спрямування їх на фінансову підтримку НСТУ дозволить забезпечити стале фінансування суспільного мовлення у середньостроковій та довгостроковій перспективі, зменшивши дискрецію Уряду і Парламенту при розрахунках обсягу щорічного фінансування НСТУ.

При цьому варто застосувати запобіжник від зменшення фінансування внаслідок зменшення збору податків. Для цього на рівні закону варто зафіксувати, що обсяг фінансової підтримки НСТУ із державного бюджету не може бути меншим, ніж обсяг відповідних видатків за попередній рік.

Важливо підкреслити, що запровадження нової моделі фінансування НСТУ не призведе до відчутного збільшення видатків Державного бюджету,натомість допоможе спеціалізувати частину одного із податків, гарантуючи їх сталість, відповідно до рекомендації Ради Європи.

Як запровадити нову модель фінансування?

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові частини визначаються виключно Бюджетним Кодексом та законом про Державний бюджет України (ч. 5 ст. 13 БК).

Виокремлення 50% частки від рентної плати у спеціальний фонд Держбюджету з подальшим цільовим спрямуванням на підтримку НСТУ потребує внесення змін до Бюджетного Кодексу та Закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», а також міжнародної підтримки таких змін.

Стаття була опублікована у буклеті Ради Європи в рамках круглого столу «Моделі фінансування Суспільного мовлення: міжнародний досвід і український контекст» та на сайті «Суспільне мовлення»

Вадим Міський запропонував фінансувати Суспільне мовлення за рахунок радіочастотної ренти

Повний опис нової моделі фінансування НСТУ читайте тут.

Вадим Міський пояснив, що наразі існує законодавча колізія між нормою закону про Суспільне мовлення та нормою Бюджетного кодексу. Згідно зі статтею 14 закону про Суспільне, «держава забезпечує належне фінансування НСТУ…». Та в Бюджетному кодексі йдеться, що положення статті 14 Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення в Україні» «застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету». На думку Вадима Міського, це означає, що якщо влада недофінансує Суспільне, їй нічого за це не буде.

Вадим Міський запропонував повністю нову модель фінансування — за рахунок ренти (збору) за користування радіочастотним ресурсом. «Користувачами радіочастотним ресурсом є телерадіомовники та надавачі телекомунікаційних послуг, саме вони є платниками щомісячної ренти. Зараз усі надходження від цієї рентної плати йдуть до загального фонду Державного бюджету, а отже на даний момент немає конкретного цільового зацікавленого отримувача цих коштів», — зазначив пан Міський.

Він проаналізував планові та фактичні показники доходів держбюджету від ренти і дійшов висновку, що цей «обсяг коштів та динаміка їх надходжень може цілком задовольнити потребу суспільного мовлення». «Запровадження нової моделі фінансування НСТУ не призведе до відчутного збільшення видатків державного бюджету, натомість допоможе спеціалізувати частину одного з податків, гарантуючи їх стабільність, відповідно до рекомендацій Ради Європи», — підкреслив секретар наглядової ради НСТУ.

Для збільшення зображення клікніть на нього

Щоб нова модель запрацювала, потрібно:

  • внести зміни до Бюджетного кодексу;
  • внести зміни до ст. 14 Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення в Україні»;
  • міжнародна підтримка.

Консультант Ради Європи, фахівець із публічних фінансів Юрій Джигир вважає, як і Вадим Міський, що НСТУ може існувати коштом рентної плати.

Нагадаємо, згідно з Законом України «Про суспільне телебачення і радіомовлення в Україні» передбачається фінансова підтримка НСТУ не менше 0,2 % видатків загального фонду держбюджету України за попередній рік, тобто у 2018 році фінансування Суспільного має складати не менше 1,54 млрд грн.

Проте Кабінет міністрів України, який розробляв проект закону про державний бюджет на 2018 рік, запропонував виділити 990 млн грн, мотивуючи недофінансування браком бюджетних коштів.

Парламентський бюджетний комітет вирішив, що 990 млн грн забагато для НСТУ й обрізав цю суму до 776 млн грн. Парламент, не заглиблюючись у деталі, підтримав у цілому проект держбюджету-2018 із урахуванням цих пропозицій. Уже наступного дня після голосування голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар сказала: «Ніхто з народних депутатів у залі так і не зрозумів, коли з’явилося ще додаткове зменшення фінансування, оскільки прямо це не було озвучено. Для мене це теж стало несподіванкою».

Лабораторія демократичних трансформацій ініціює відкриті лекції для студентства

У 2017 році Лабораторія демократичних трансформацій розширила аудиторію просвітницької кампанії “Реформи зблизька”: до журналістів, керівників буковинських ЗМІ, телеглядачів, державних та місцевих службовців доєдналися студенти Буковинських вишів. Всі вони мали нагоду поспілкуватися особисто із реформаторами, які безпосередньо ініціюють та втілюють реформи у найважливіших сферах життя. Серія відкритих лекцій для студентів-політологів, істориків, журналістів, медиків та майбутніх держслужбовців охопила понад 200 слухачів.

За словами ініціатора кампанії “Реформи зблизька”, директора Лабораторії демократичних трансформацій Вадима Міського, такі зустрічі дозволяють молоді повірити у своє майбутнє в Україні, побачити можливості для розвитку себе разом країною, завести і підтримувати особисті контакти із визнаними фахівцями в галузі, яких запрошує в Чернівці Лабораторія.

“Сьогодні молодь, на жаль, переважно не бачить свого майбутнього в Україні, шукає можливості виїхати закордон. Це парадокс, адже фундаментальні реформи у важливих сферах життя – це найкращий час для зростання нових амбітних лідерів. Наша мета – заохотити молодих буковинців до активного професійного та громадського життя у своїй країні”, – наголошує Вадим Міський.

Починаючи з осені цього року молодь дізнавалася більше про хід реформ в Україні. «Як змінить медична реформа життя пересічного громадянина, котрий потребує медичної допомоги?», «Поява чесного суду в Україні можлива?», «Чи справді процес децентралізації є необхідним для побудови функціональної держави?» – ці та інші питання задавали буковинські студенти експертам.

Відкриті дані: працюємо з інформаційними реєстрами

У рамках кампанії «Реформи зблизька» Володимир Тарнай, експерт Центру політичних студій та аналітики «Ейдос», під час лекції «Робота з відкритими інформаційними реєстрами» разом зі студентами кафедри журналістики Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича 27 вересня розмірковував, чи в повному обсягу ми використовуємо ту інформацію, на яку маємо право і яка є необхідною для нас?

Жвава полеміка на лекції Володимира Тарная
Жвава полеміка на лекції Володимира Тарная

«Для широкого кола громадськості потрібно пояснювати, що таке відкриті дані. Навіть серед посадовців не всі розуміють, що інформація належить народу, а не тільки їм», – ділиться Володимир Тарнай.

Новий Верховний суд: як зміниться судова система України?

Михайло Жернаков, д.ю.н., головний експерт РПР з судової реформи та член Громадської ради доброчесності, із лекцією «Новий Верховний суд: як зміниться судова система України?» зібрав 12 жовтня студентів кафедри журналістики ЧНУ – майбутніх «віртуозів пера», аналітиків, редакторів, які мали можливість почути та поспілкуватися про наявні проблеми, динаміку та подальші перспективи судової реформи.

Михайло Жернаков
Михайло Жернаков

Під час лекції експерт розповів про хід судової реформи в Україні. Жернаков зазначив, що за даними соціологічних досліджень, рівень довіри до українських судів становив 0,7%. За даними того ж опитування, довіра до російських ЗМІ становила 2,5%. У 2017 році, згідно останніх соціологічних опитувань, довіра до суду зросла і становить 12%. Ця тенденція позитивна, але надто повільна. На жаль, сподівання на суттєве оновленн суддівського конкурсу можуть не справдитися, адже на думку громадськості в процесу добору суддів часто не зважають, пропускаючи до найвищих суддівських посад старих суддів.

На відкритій лекції Михайла Жернакова студенти слухають про оновлення судової системи в Україні
На відкритій лекції Михайла Жернакова студенти слухають про оновлення судової системи в Україні

«Ураїнці страшенно втомилися від несправедливості. І якщо вони її не отримають від держави, то почнуть встановлювати її на власний розсуд – так, як знають. Щоб цього не сталося, необхідно переосмислити підходи до того, що ми називаємо «судова реформа». Щонайменше потрібно змінити органи суддівського врядування, а також процедури підготовки і призначення майбутніх суддів. Яким саме чином це зробити – окрема складна дискусія», – пояснює Михайло Жернаков.

Медична реформа: від чого залежить та як відбуватиметься?

Про те, чого чекати від медичної реформи студенти Буковинського державного медичного університету спілкувалися 2 листопада Олександром Ябчанкою, головним експертом Реанімаційного Пакету Реформ з реформи системи охорони здоров’я, лікарем-педіатром.

Олександр Ябчанка розповідає студентам-медикам про реформу охорони здоров'я, яку щойно прийняв Парламент
Олександр Ябчанка розповідає студентам-медикам про реформу охорони здоров’я, яку щойно прийняв Парламент

«Ухвалення Верховною Радою законів – це ще далеко не реформа, а лише можливість її реалізувати. Впровадження буде залежати від ефективної взаємодії органів місцевого самоврядування, обласних і районних державних адміністрацій, керівників медичних закладів, медпрацівників та громадських організацій», – пояснює Олександр Ябчанка.

Відкрита лекція Олександра Ябчанки прикувала увагу більш ніж 70-ти майбутніх медиків
Відкрита лекція Олександра Ябчанки прикувала увагу більш ніж 70-ти майбутніх медиків

Реформа публічної адміністрації – яких змін чекати на місцях?

Із лекцією для майбутніх державних слудбовців, що навчаються в Чернівецькому національному університеті «Реформа публічної адміністрації – які зміни чекати на місцях» завітав 22 листопада запрошений експерт Ігор Коліушко, засновник та голова правління Центру політико-правових реформ, член Координаційної ради з питань реформування державного управління, розповідав про те, коли та за яких умов українська державна служба стане схожою на європейську.

На відкритій лекції Ігоря Коліушка студенти дізнаються про реформу державного управління безпосередньо від автора закону "Про державну службу"
На відкритій лекції Ігоря Коліушка студенти дізнаються про реформу державного управління безпосередньо від автора закону “Про державну службу”

Ігор Коліушко є експертом з публічного права, автором та співавтором близько 40 законопроектів, розповідав про проблеми публічної адміністрації у практичній площині, посилаючись на реальні прецеденти.

Три роки децентралізації: підсумки та виклики

«Коли усі громади завершать об’єднання?» – таким питанням зустріли 19 грудня студенти факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету запрошеного експерта Юрія Ганущака, автора законопроектів з питань реформування місцевого самоврядування, бюджету, державних закупівель, експерта з питань децентралізації Реанімаційного Пакету Реформ.

Юрій Ганущак спілкується зі студентами факультету історії політології та міжнародних відносин про перспективи та виклики у реалізації процесу децентралізації
Юрій Ганущак спілкується зі студентами факультету історії політології та міжнародних відносин про перспективи та виклики у реалізації процесу децентралізації

«Україна має всі шанси скористатися так званим «тунельним ефектом» – тобто не вивчати «на своїй шкурі» усі помилки, які свого часу пройшла Європа, а минути  їх доволі легко, певним чином наздогнати попередників і досягти результату набагато швидше», – переконаний Юрій Ганущак.

Гасло експерта, яке студенти взяли на озброєння – «ми приречені на успіх», послуговуючись ним вони активно дискутували про нюанси процесу децентралізації.

У 2018 році Лабораторія демократичних трансформації продовжить запрошувати провідних реформаторів для спілкування зі студентами Буковини. Вже на початку року ми торкнемося тематики енергетичних реформ та енергонезалежності, створення суспільного мовлення та медіа-реформ, реформування системи освіти, а також боротьби з корупцією.

Канали, яким можна довіряти: запізніла на 26 років реформа нарешті зрушила

Після Революції Гідності громадянське суспільство домоглося початку низки реформ у сфері медіа: розкриття інформації про реальних власників телеканалів та радіостанцій, розширення доступу до публічної інформації, роздержавлення друкованої преси та зміни та державних телеканалах та радіостанціях.

Втім, що багато належить зробити для послаблення впливу олігархів на ЗМІ, адже не секрет, що в Україні новини переважно відображають точку зору власника каналу. Втім, є хороша новина: не всі канали належать олігархам. Колишні національні й місцеві державні канали, на яких українці звикли чути переважно компліменти владі, у січні стали каналами Суспільного мовлення і слугуватимуть виключно інтересам громадян. Щоправда, стан цих каналів поки близький до плачевного.

Суспільному мовленню у спадок від держави, образно кажучи, дістався крейсер, побудований з імперським розмахом, але його корпус вже давно рясніє дірками від корозії, вода хлюпає в трюмі, команда зневірилась і втратила майже всі навички навігації й ведення бою. У морі, наповненому торгашами й піратами, крейсер мав би відстоювати інтереси суспільства, що його збудувало. Але замість виходу в море, корабель сів на мілину й пропонує усім, хто при владі та грошах, приміряти на свої плечі мундир з потертими погонами. Владні мужі ретельно слідкують, щоб призначений ними капітан прасував і підносив мундир за першим дзвінком. Тим часом, торгаші й пірати у морі вже давно не звертають уваги на цей атракціон.

Можна було б і громадянам не зважати. Але «атракціон» обходиться платникам податків приблизно в мільярд гривень щороку. Практично всі ці гроші йдуть на утримання зневіреної команди, що розучилася плавати. Завдання реформи – на ходу відремонтувати корабель, позбутися ледарів і набрати умілих матросів, оновити знаряддя й почати нарешті пильнувати інтереси суспільства. Капітана крейсера надалі слід обирати на прозорому конкурсі, а за його роботою організувати прискіпливий цивільний контроль.

tv-center

На київському телецентрі з’явився надпис “UA:” – знак реформи

Бурхливі зміни, які розгорнулися цього року на колишніх державних телерадіокомпаніях, слід було робити 26 років тому. Переважна більшість пострадянських держав Східної Європи ще на початку дев’яностих здійснили перетворення державних мовників на суспільні: позбавили їх від прямого владного контролю над кадровими призначеннями та редакційною політикою. Відрізавши пуповину одразу, суспільні радіо й телебачення молодих демократій не втратили довіри громадян, і у переважній більшості країн залишаються на 1-5 позиції рейтингів. Україні із цим не поталанило. Прийняттям Конституції України в 1996 році депутати відродили радянський орган пропаганди – Державний комітет телебачення і радіомовлення – який опікувався національними й місцевими державними телерадіоканалами, і таким чином розвернули корабель у протилежний від Європи бік. Керівника Держкомтелерадіо вирішили призначати у Верховній Раді: це, за припущенням, мало б забезпечити плюралізм думок в ефірі. Втім, уся подальша історія державних каналів продемонструвала хибність такого припущення.

Прощаємося з «брехунцем»

Радіо за радянської доби називали «брехунцем» та «колгоспником», адже замість актуальних проблем, що турбували суспільство, воно розповідало про партійні рішення й звітувало про обсяги надоїв та збору зерна. Аналогічним було й телебачення, і це цілком вписувалося у логіку радянської пропагандистської машини. Але, ще в травні 2017 року в центрі столиці на FM-частоті мені особисто пощастило почути включення обласного радіо, яке «підбивало підсумки весни хліборобів Київщини»! Важко уявити тверезомислячу людину, яка почує таке в своїй автівці, і не перемкне. А з ефіру львівського обласного телебачення і досі не вилазить губернатор, в нього там своя щотижнева програма у запису, навіть не прямоефірна – у кращих традиціях радянської партноменклатури. Це випадкові приклади, втім майже в кожній області глядач знає, що обласне телебачення не пропустить ані кроку голови ОДА та депутатів-мажоритарників, натомість обговорення суспільних проблем, хоч і не завжди об’єктивне, простіше почути на комерційному каналі. Саме тому довіра до державних мовників пленталася далеко позаду більшості приватних каналів.

Із запізненням у 26 років, які перетворили державні мовники на руїну та зневірили глядача й слухача, починається будівництво суспільного мовлення, ідею якого багато років відстоювали небайдужі журналісти та фахівці. Вони розуміли: ніколи приватний телеканал чи радіостанція в олігархічній країні не розповість чесних новин. Громадянин не може розраховувати на продукт без маніпулювань в токсичному середовищі «піратів» та «торгашів». Суспільний мовник – не українська примха, а європейський стандарт, який буде втілений внаслідок реформи: якісний телерадіопродукт, зроблений у строгій відповідності до журналістських стандартів. Можливо, менш «смажений» і видовищний, ніж на приватних каналах, зате гарантовано надійний. Програми, яким можна довіряти.

Цього року реформа державних каналів вперше перетнула точку неповернення. У січні, після дворічного періоду злиття державних телерадіокомпаній, утворилася Національна суспільна телерадіокомпанія України, яка об’єднала телеканали «UA:Перший» та «Культура», три канали Українського радіо, а також обласні телерадіокомпанії.

regions

Представництво Суспільного мовлення є в кожному регіоні

Ключовою відмінністю новоствореного мовника від попередників є відсутність владного контролю над кадровими призначеннями та редакційною політикою. Найважливіші рішення в житті компанії приймає Наглядова рада, яка складається зі знаних фахівців: вісім делеговані парламентськими фракціями і групами, дев’ять обрані громадськими організаціями – у сферах освіти та науки, творчості, спорту, журналістики, правозахисту, місцевого самоврядування, захисту прав осіб з особливими потребами, інтересів дітей та молоді, а також прав національних меншин. Наглядова рада обирає менеджмент мовника та гарантує відсутність політичних утручань в його роботу, затверджує бюджет, встановлює умови і розміри оплати праці, замовляє щорічний зовнішній аудит компанії й оприлюднює публічний звіт.

Тест на стійкість від втручань політиків не забарився: одна із парламентських фракцій зажадала замінити делегованого нею члена Наглядової ради прямісінько під час першого в історії країни конкурсу на незалежного керівника суспільного мовлення. Хоча таке відкликання прямо заборонене законом. Зробити цього ми не допустили.

Наприкінці весни Наглядова рада сформувала правління компанії: його очолив Зураб Аласанія, який мав широку підтримку громадських організацій. До останнього моменту ніхто не вірив, що Аласанія знайде підтримку в Наглядової ради. «Результати виборів стали лакмусовим папірцем, який показав, що попри весь скепсис Україна таки здатна обирати для себе шлях реформ», – написало видання Детектор медіа, називавши результати конкурсу дивом.

voting

Історичний момент: оголошення результатів конкурсу на першого Голову правління.
Суспільного мовлення. Кадр із онлайн-трансляції, 10 квітня 2017 року

Це лише початок. Хоча, марафон, який ми біжимо від моменту ухвалення закону про суспільне мовлення у квітні 2014 року, вже достатньо усіх виснажив. Але тепер, нарешті, розпочалися зміни, які відчуває слухач і глядач. Головними викликами для новоствореного суспільного мовника є структурна перебудова і кадрова оптимізація, відновлення аудиторії та сталість фінансування.

Структура і кадри

Це виглядає дико для людей з медіа-індустрії: на суспільному мовленні працює понад 7000 співробітників. Така кількість працівників – радянський спадок. Керівник литовського суспільного мовника LRT, який мені випала нагода відвідати минулої осені, розповідає, що навіть в його маленькій країні на момент перетворення державного мовлення у суспільне працювало понад 2500 осіб. Зараз же, через двадцять років після реформи, працівників лише 550, з яких близько сотні – адміністративний персонал, решта – новинники та радійники. У Литві досить розвинений ринок телепродакшенів, тож усе для телебачення, крім новин та суспільно-політичних передач, щорічно замовляють через відкритий конкурс. Суттєве скорочення персоналу не тільки не призвело до безробіття, а навпаки дало поштовх телевізійникам створювати свої продакшн-студії. Більшість екс-працівників і досі успішно співпрацюють з LRT, беручи участь у конкурсі на виробництво програм. Цей досвід переймає Україна, перші аналогічні конкурси розпочнуться восени.

Повторення адміністративних та технічних посад у кожній регіональній філії, які раніше були окремими юрособами, є причиною роздутих штатів та мізерних зарплат. Зараз завершується перший етап структурної оптимізації: телеканали «UA:Перший», «Культура» та київський обласний «Центральний канал» отримали спільну бухгалтерію та адміністративні підрозділи. Другий, значно масштабніший етап перебудови розпочнеться в грудні й триватиме до кінця березня 2018 року. У підсумку, замість окремої компанії в кожному регіоні, будуть утворено 8 міжрегіональних адміністративних центрів – хабів, кожен з яких забезпечуватиме роботу бюро суспільного мовлення у 2-4 областях. Така реорганізація дозволить оптимізувати кількість штатних одиниць та встановити ринкові зарплати для журналістів суспільного мовлення із 2 квітня 2018 року.

Відокремлення творчих посад від адміністративних – ще одна новація, яка торкнеться не лише київського офісу, а й областей. Керівників місцевих каналів, яких раніше призначали за узгодженням з губернатором, тепер обиратимуть на відкритому конкурсі. Мандат менеджера філії охопить адміністративні питання, творчу ж частину очолить генеральний продюсер в кожному регіоні. Конкурси на менеджерів та продюсерів усіх місцевих філій щойно стартували, тож це шанс кожній талановитій та ціннісній людини долучитися до розбудови Суспільного. Тим часом у серні вперше звільнили директора Житомирської філії суспільного мовлення, впійманого на розміщенні «джинси» (матеріалів з ознакою замовності), за цим правління мовника слідкуватиме дуже строго.

Перші кроки з оптимізації структури та штату вже обернулися спротивом: окремі «генерали» колишніх державних телерадіокомпаній, які втрачають під собою насиджені місця, підбурюють звиклих до низьких зарплат і низьких стандартів роботи підлеглих протестувати проти реорганізації. І працівникам, і керівництву мовника, і громадянам варто розуміти: суспільне мовлення – як і органи правопорядку чи судова система – існують не для того, аби забезпечити когось роботою чи зберегти чиюсь посаду. Головною метою є виконання важливої суспільної функції – забезпечення права громадян на правдиву та неупереджену інформацію. Отримувати кошти платників податків мають найкращі фахівці, які усвідомлюють, що працюють в інтересах суспільства. І якщо суди та органи правопорядку все ще далекі від ідеального складу, суспільне мовлення отримало історичний шанс оновитися, який не можна змарнувати.

Відновлення аудиторії. Телебачення.

Ключовою відмінністю у вихідній позиції суспільного мовлення України й інших пост-радянських держав є вкрай низький рейтинг каналів. Телеканал «UA:Перший» усі роки свого існування мав відмінне аналогове покриття, проте замикає третій десяток у рейтингу із часткою аудиторії телеглядачів менше одного відсотка. Обласні телеканали не знають свого рейтингу, він не вимірюється в принципі на регіональному рівні, хоча популярність окремих каналів важко не помітити: наприклад, луганського «ЛОТу», після початку війни створеного практично «з нуля» у Сєверодонецьку, звідки він зараз мовить навіть на окуповані території. Разом з тим, «UA:Перший» залишається форпостом найбільш резонансних журналістських розслідувань: програм «Схеми: корупція в деталях», «Слідство.Інфо» та «Наші гроші з Денисом Бігусом», які виробляються сторонніми продакшенами. Також «UA:Перший» планує сформувати власну команду розслідувачів.

Канали суспільного мовлення не ряснітимуть медійним «фаст-фудом», якого є вдосталь на комерційних каналах. Це стосується не лише політики, а й документалістики, передач про культуру, історію й інших.

Крім того, важливою зміною стане позбавлення іміджу «президентського телебачення», який супроводжував УТ-1 з часів президентства Кучми. Можливість поширення інформації, яка може вплинути на результат виборів чи на роботу уряду є однією з найважливіших ознак свободи слова. Окрім збалансованих новин, суспільний мовник розвиватиме дебатні формати та суспільно-політичне мовлення – за цей напрям відповідає член правління компанії Роман Вінтонів (також відомий як Майкл Щур), а також виконуватиме просвітницьку функцію – напрям очолив член правління, відомий журналіст Юрій Макаров.

Окрім завжди якісних новин, варто відзначити ряд нових проектів, які вдалося запустити цієї осені, не зважаючи на діру в бюджеті компанії в 25% та постійні структурні зміни. Наведу лише кілька з них:

tv1

«ЧереЩур» – український варіант Late Night Show із неперевершеним Майклом Щуром. Гості програми – зірки та селебрітіс, на екрані панує тепла атмосфера, а в студії постійно знаходиться Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо.

tv2

«Культурна афіша здорової людини» – огляди та анонси культурних подій у різних областях України. Серед великого розмаїття заходів у Києві та регіонах (в тому числі неякісних, радянських, пропагандистських) команда проекту обирає лише ті, які коректно репрезентують Україну і поєднують нашу культуру з міжнародним контекстом. Щоразу знімається на новій локації важливого культурного об’єкту.

tv3

«Лайфхак українською» – дуже нетривіальна спроба розвинути навички глядачів правильно спілкуватися укранською мовою. Без нудних правил та менторства, у форм життєвих сценок, ведучий Дмитро Хоркін розбирає типові мовні помилки, виправляє суржик та підказує, як збагатити своє мовлення.

tv4

«Розсекречена історія» – проект про таємні сторінки минулого нашої країни, невідомі факти її творення та радянські міфи, яких за 25 років досі повністю не вдалося позбутися. Більшість глядачів, переконаних, що добре знають історію, здивує Олександр Зінченко, розкриваючи нові приховані факти нашого минулого.

tv5

«Складна розмова» – ток-шоу у стилі hard-talk. Від політиків вимагають відповідей на складні запитання про реформи, дотримання політичних обіцянок, статки тощо. Гострі запитання мають на меті не дати гостям програми почуватися зручно в комфортному для них середовищі питань і говорити правду.

Важливий нюанс: суспільне радіо й телебачення більше не зобов’язані висвітлювати діяльність органів влади – урядовців, губернаторів чи депутатів. Журналісти самостійно, керуючись стандартами професії, оцінюють суспільну значущість подій та висвітлюють їх. Разом з тим, це не означає, що депутат, урядовець чи губернатор не зможе потрапити в ефір суспільного. Отримавши запрошення, посадовець має бути готовий до гострих запитань та обґрунтованої критики. Ця зміна зовні може видатися «легкою», втім вимагає, передовсім, наявності журналістів, які здатні й готові задавати гості запитання, а також зміни ставлення з боку представників органів влади, наприклад, народних депутатів, які звикли користуватися застарілою та несумісною з законом про суспільне мовлення нормою про двадцять хвилин для виступу на державному телебаченні.

Українське радіо: зустрічайте головний інформаційний радіоканал країни

Українське радіо має кращу стартову позицію. На тлі втрати ліцензій «Радио Вести» та занепаду «Радіо Ера» (яке щойно змінило власника, запуск оновленого радіо очікується наступного року), Перший канал Українського радіо залишається чи не єдиним розмовним радіо в державі. Незважаючи на зруйновану дротову мережу, яка після приватизації «Укртелекому» виявилася непотрібною олігархічному власнику, суспільне радіо бореться за свого слухача. Після Революції Гідності Національна рада з питань телебачення і радіомовлення згадала про обов’язок розбудувати FM-мережі суспільного радіо, таким чином Перший радіоканал отримав зручну FM-частоту майже в кожному обласному центрі.  Парадоксально, що у містах, які становлять особливий інтерес для країни-агресора – Одесі та Харкові – Українське радіо досі не мовить на FM-хвилях.

Новий генеральний продюсер радіо Дмитро Хоркін оголосив, що в першому радіосезоні, який розпочнеться 4 вересня, радіо позбудеться «колгоспності» в ефірі, і відтепер Перший канал орієнтуватиметься на слухачів, котрі приймають рішення: про свою родину, свій бізнес чи свою країну. Такого позиціонування бракувало усі роки незалежності, саме тому радіоканали з російським корінням легко приживалися на українському ґрунті. Україні довго бракувало професійного українського розмовного радіо, і суспільне має зайняти цю нішу.

radio

Новий візуальний стиль Українського радіо

У вечірній та ранковий суперпрайм на Українському радіо звучать динамічні радіо-шоу зі свіжими голосами та включеннями. У денний час в ефір повернулися знайомі голоси Галини Бабій та Романа Коляди, яких відтепер можна ще й побачити: із vision-студія УР щодня прямий ефір транслюється на телеканалі «UA:Перший». У вечірній пост-прайм повернулася розширена прямоефірна «Громадська хвиля», яку спільно виробляють Українське радіо та  Громадську радіо.

Окремо варто відзначити нові спецпроекти: антикорупційний спецпроект Українського радіо з Наталкою Соколенко – «Коло доброчесності», та авторський проет Ірини Славінської «Права людини понад усе».

Лише за перший квартал роботи в оновленому форматі Перший канал Українського радіо став по-справжньому головним інформаційним радіоканалом країни. Самміт G20 не просто обговорювали в ефірі, а транслювали із коментарями експертів (УР має ексклюзивний доступ до прямих трансляцій Європейської мовної спілки, як її співзасновник). Під час вибухів на військових складах у Калинцівці в ефір дзвонили місцеві мешканці, крім того, корепонденти на місці постійно готували репортажі. За 10 після вибуху на Бесарабській площі із місця події вже вийшов в ефір кореспондент УР з терміновим повідомленням, а ще за кілька хвилин відбулося включення із представником Національної поліції. Це здається нормальним для будь-якого інформаційного каналу, але налагодити таку роботу в старій, ще не до кінця реформованій структурі, коштувало неймовірних зусиль.

Успіх суспільного радіо відзначають не лише друзі, а й конкуренти мовника: директор-президент ICTV Олександр Богуцький на форумі National Media Talk на початку листопада зізнався, що слухає Українське радіо, і йому подобається оновлений формат. Радіо стало найбільш наочним та оперативним успіхом реформи.

Олександр Богуцький, директор-президент ICTV, про Українське радіо.
Nation
al Media Talk, 2 листопада 2017 р.

Разом з тим, прикрою в масштабах країни виглядає мережа поширення сигналу радіо «Промінь» та «Культура», які можна почути переважно на УКХ. Суспільне радіо вже давно чекає на звільнення частот, які зараз використовує аналогове телебачення. Вимкнення «аналога» відкладають з року в рік, цьому протидіють великі медіа-групи, що використовують мережі колишніх УТ-2 та УТ-3. Очевидно, власники цих каналів прагнуть приберегти перевагу в доставці сигналу під найближчі вибори. Тому, за можливість дістатися до слухача Українському радіо ще доведеться поборотися. У найближчий час боротьба триватиме за звільнені частоти радіомереж «Українського медіа холдингу». Компанії, пов’язані з олігархом-втікачем Курченком, втратили ліцензії на мовлення, між іншим, через ще одну важливу медіа-реформу – запровадження вимог щодо прозорості медіа-власності.

Втім, головна боротьба відбувається не за рейтинги та частоти, а за довіру слухача й глядача. І це принципова відмінність від решти каналів. Як і в західних країнах, особливу цінність мають новини суспільного мовлення. У час екстраординарних подій із високим ризиком маніпулювань – масових протестів, корупційних скандалів, виборів чи референдуму – є привід увімкнути суспільне, яке має високу репутацію в очах аудиторії: тут вам не нав’яжуть «правду» замовника, а викладуть всі думки та факти, висновки – робіть самостійно.

Сталість фінансування – одна із підвалин редакційної незалежності

Очевидним є факт: замовляє музику той, хто платить. Якщо на приватних каналах платить власник, як правило олігарх, який очікує конвертувати гроші за звичним ланцюжком «ЗМІ – партія – виконавча влада – держпідприємства – особисте збагачення», то суспільне мовлення фінансується із податків громадян. Таким чином «відробляти» воно нікому не повинне, окрім самих громадян, забезпечуючи їх достовірною та надійною інформацією.

Фінансування із загального фонду державного бюджету, яке обрав український законодавець, не є найкращою моделлю. Адже несе ризик втручання чиновників у процес виділення коштів, і є непрямим способом впливу на незалежність мовника. У перший же рік реформи суспільне мовлення стикнулося із недофінансуванням: із коштів, передбачених законом про суспільне мовлення, Кабмін та народні депутати виділили лише 75%, нестача перевищує 300 млн. грн. Журналісти працюють на застарілому обладнанні – досі використовують переважно касетні камери – і оновити його з таким дефіцитом не вдасться, а отже перевага «яскравої картинки» залишатиметься на каналах олігархів.

Втім, іще влітку ефірі програми «Свобода слова» на ICTV прем’єр хвалився власним внеском в реформування державних телерадіокомпаній та обіцяв повне фінансування: «Уряд і я, як Прем’єр-міністр, повністю підтримуємо створення НСТУ. Хочу підкреслити: копійка в копійку, гривня в гривню. Всі потреби НСТУ, як вимагається законом, будуть профінансовані».

При розгляді змін до Держбюджету-2017 в липні Верховна Рада навіть не винесла відповідну поправку на голосування.

Але значно більшим шоком став внесений на початку вересня в Раду проект Держбюджету-2018, який урізає вдвічі бюджет суспільному мовленню. На самому початку реформи НСТУ просто перекривають кисень, і очевидно планують «закрити рота» вже в найближчий рік.

Офіційно ніхто не скаже чому, а неофіційно дають зрозуміти, що керівництву держави вже недовподоби програми розслідувань, які виходять на «UA:Першому».

За виконанням норми закону про фінансування суспільного мовлення слідкує не лише громадянське суспільство, а й міжнародна спільнота. Після внесення проекту Держбюджету на наступний рік чимало європейських дипломатів висловили своє розчарування і обурення різкою зміною курсу Уряду з підтримки НСТУ та спробу її фінансово покарати. Але жодного зрозумілого обґрунтування такого кроку від Уряду так і не прозвучало. Ми досі чекаємо на пояснення Прем’єра: хто дав наказ перекрити кисень суспільному мовленню?

У найближчий час нам доведеться розпочати серйозну кампанію за зміну моделі фінансування суспільного мовлення.

Чинна модель фінансування, що передбачає щорічне виділення на потреби суспільного мовлення 0,2% від видатків загального фонду держбюджету за попередній рік, із самого початку роботи реформованої компанії довела свою неспроможність. Можливості втручання політиків у процес виділення коштів суспільному мовленню мають бути максимально обмежені, адже це одна з головних передумов редакційної незалежності. У Литві, наприклад, перейшли від фінансування із загального фонду, до спецфонду – спрямували надходження від одного з існуючих податків на діяльність суспільного мовлення. Таку систему в перспективі доцільно запровадити і в Україні.

Створення нової інституції – суспільного мовлення, що слугуватиме глядачам та слухачам замість олігархів – поза сумнівом, одне з найсерйозніших тектонічних зрушень серед українських реформ. Попри шалений спротив системи вдалося пройти шлях злиття державних телерадіокомпаній, вистояти при спробах політичного тиску і обрати першого керівника суспільного мовлення, який отримав кредит довіри для системних змін. Нове керівництво компанії приводить «крейсер» до ладу – розпочалися масштабні структурні перетворення та програмне оновлення, на жаль це потрібно робити прямо на ходу: закон не передбачив можливості «зайти до верфі», призупинивши роботу на час змін. Основним викликом залишається сталість фінансування суспільного мовника, від якого залежить успіх реформи.

Пріоритет коштів для реформованих інституцій – нового хребта держави – не має ставитися під сумнів. Від нових інституцій, заснованих на нових цінностях, напряму залежить успіх всієї країни. Саме тому українці, в чиїх інтересах і працює суспільне мовлення, пильно слідкують за готовністю влади виконати взяті зобов’язання щодо фінансування каналів суспільного мовлення, яким можна довіряти.

Вадим Міський, секретар Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, керівник відділу адвокації Реанімаційного Пакету Реформ, для УП.Життя