Член та секретар Наглядової ради Суспільного мовлення Вадим Міський закликав зробити 2021 рік — роком пріоритетного виробництва дитячого та молодіжного контенту Суспільного мовлення.
Про це йдеться у протоколі засідання Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, опублікованому на корпоративному сайті Суспільного мовлення.
У фінансовому плані на 2020 рік на дирекцію цифрових платформ планується збільшення видатків у понад 12 разів (із 2 млн у 2020 році до 24,65 млн у 2021 році), — підкреслив Вадим Міський. Він пояснив, що частина з цих коштів має бути спрямована на розробку мультимедійної онлайн-платформи для дитячої аудиторії.
Вадим Міський звернувся з проханням до правління НСТУ не скорочувати видатки, які заплановані на розробку мультимедійної онлайн-платформи для дитячої аудиторії, у разі якщо Суспільному мовнику не буде виділено коштів у повному обсязі та зробити 2021 рік роком пріоритетного виробництва дитячого та молодіжного контенту.
До Дня захисту дітей Вадим Міський у мережі Facebook опублікував цікавинки від Суспільного мовлення для дітей та молоді.
До Дня захисту дітей публікую підбірку ТОП-5 цікавинок від Суспільного мовлення для дітей та молоді:
Молодіжне інформаційно-розважальне радіо «Промінь», точно найкраще радіо для широкої молодіжної аудиторії. Радіостанція стрімко розширює FM-мережу у ключових містах країни. В Києві слухайте на 97.2 FM, всі частоти тут: ukr.radio/maps. Також слухайте в додатку suspilne.radio на Android та iOS.
Онлайн-радіостанція «Казки», які записані командою Українського радіо за участі зірок шоу-бізнесу. Якщо ви вже виросли, вам все одно буде цікаво, спробуйте 😉
Лялькове шоу «Додолики» для малят від «UA: Першого», унікальний формат для українського ТБ — про дружбу, взаємопідтримку, вирішення проблем, з якими стикаються сучасні діти.
Молодіжний (і не тільки) скетчком «Лайфхак українською» від «UA: Першого», з яким ви легко опануєте грамотну українську мову.
Проект «Я – віртуоз!» від Симфонічного оркестру Українського радіо, що відкриває юних українських виконавців-інструменталістів для широкої аудиторії радіо та телебачення.
Дуже шкодую, що цього року через коронавірус не буде «Євробачення юних музикантів», для якого Суспільний мовник України вперше мав обрати учасника. В наступні роки доведеться наверстувати!
Про це сказав секретар наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ), програмний директор ГО «Детектор медіа» та керівник «Лабораторії демократичних трансформацій» Вадим Міський під час конференції «Регіональний вимір європейської інтеграції», що відбулася 5 квітня 2019 року у Львові під егідою Платформи громадянського суспільства Асоціації Україна–ЄС, членом якої є «Лабораторія демократичних трансформацій», за підтримки проекту «Громадська синергія» та МФ «Відродження».
За його словами, це необхідно для повноцінного виконання стандартів Ради Європи у сфері Суспільного мовлення, засадничими з яких є: незалежність програмної політики від органів державної влади, слугування інтересам суспільства та участь громадськості в управлінні мовником, а також наявність належних засобів для виконання місії – як фінансових, так і технічних.
«Україна є дуже різноманітною, кожен регіон має свою унікальна специфіка і це позначається на потребах аудиторії регіональних каналів. Якщо на центральному рівні участь громадськості в управлінні НСТУ забезпечена через унікальну модель наглядової ради, до якої входять як представники громадських організацій за дев’ятьма сферами діяльності, так і представники восьми парламентських фракцій і груп, то на регіональному рівні комунікація з громадськістю та різними аудиторіями наразі інституційно відсутня», — сказав Вадим Міський. Він нагадав, що Концепція регіонального мовлення НСТУ передбачає децентралізацію управління регіональним контентом, і це відкриє можливість місцевим каналам краще взаємодіяти з місцевою аудиторією.
«Хорошим прикладом є «ради аудиторії» (audience councils), які працюють в британському BBC на регіональному рівні. Ради аудиторії BBC є дорадчими колегіями при наглядовому органі BBC, аналогу Наглядової ради НСТУ», — зазначив пан Міський.
За його словами, у Великобританії створено чотири Ради аудиторії за регіональним принципом — у Англії, Північній Ірландії, Шотландії та Уельсі. Ради аудиторії відіграють важливу роль в інформуванні наглядового органу компанії про погляди, потреби та інтереси аудиторій у різних регіонах, а також надають інформацію про те, наскільки добре BBC задовольняє потреби цих аудиторій та виконує свою місію. Члени Ради аудиторії призначаються наглядовим органом BBC, як правило, на три роки, з-поза меж BBC та працюють на громадських засадах. Кожну Раду очолює один із членів наглядового органу BBC, що представляє відповідний регіон.
Під час конференції народний депутат від Львівщини Оксана Юринець поцікавилася, чому і на центральному, і на регіональному рівні Суспільне Телебачення часто випускає з поля зору важливі події, про які не повідомляють ані в новинах, ані в програмах. При цьому вона зауважила, що не йдеться про висвітлення діяльності народних депутатів.
Вадим Міський пояснив, що можуть бути різні причини, чому та чи інша подія не потрапила до ефіру центрального чи регіонального каналу НСТУ — відсутність інформприводу для новини, особливості програмування каналів та обмеженість кількості продукту власного виробництва, заплановані інші теми, обмеженість фінансів на виробництво тощо. Втім говорити про повну відсутність порушеної проблеми не можна, адже і справді, різні моніторинги свідчать про недостатню увагу телеканалів НСТУ до суспільно-важливих подій, зокрема до президентських виборів.
На його думку це проблеми росту мовника, разом з тим, він підкреслив, що Наглядова рада неодноразово звертала увагу менеджменту на такі «вузькі місця» та очікує на проведення відповідної роботи над помилками.
За словами Директора «Лабораторії демократичних трансформацій», наявність регіональних аудиторних рад могла б допомогти регіональним каналам Суспільного швидше реагувати на запит громадськості та бути ближчими до людей. За словами Вадима Міського законодавчі механізми для цього є, можливість утворення дорадчих органів при НСТУ вже передбачена законодавством, необхідно лише запропонувати модель та механізм роботи таких рад.
Як повідомляв сайт «Суспільне мовлення», за даними незалежного моніторингу висвітлення в медіа президентської кампанії в Україні, що відбувся за підтримки Ради Європи, телеканал «UA:Перший» не забезпечив широкого висвітлення виборів. Відповідний моніторинг висвітлення в медіа президентської передвиборчої кампанії в Україні провела за підтримки двох проектів Ради Європи коаліція громадських організацій, в яку входять Комісія з журналістської етики, «Платформа прав людини», Український інститут медіа та комунікації та StopFake, у період з 4 лютого по 17 березня 2019 року.
Нагадаємо, шеф-редакторка інтернет-видання «Детектор медіа» Наталія Лигачова під час презентації звіту «Основні медійні тренди передвиборної кампанії-2019 в березні» теж сказала, що новини на «UA: Першому» майже не висвітлювали передвиборної кампанії. Разом із тим, у звіті відзначили, що ток-шоу «Зворотний відлік» на Суспільному та три канали «Українського радіо» показали високу якість висвітлення виборів.
Як повідомлялося раніше, у жовтні 2018 року було схвалено Концепцію регіонального мовлення ПАТ «НСТУ». Відповідно до неї на регіональне мовлення покладено додаткове завдання: «Об’єднувати різноманітну країну, збільшуючи зацікавленість та обізнаність усіх про своєрідність та неповторність кожної з її частин. Немає центру та периферії — є єдина велика Україна». Разом з тим, концепція не передбачає створення регіональних хабів і бюро, про що неодноразово йшлося раніше (відповідно до стратегії, з якою переміг на виборах голова правління ПАТ «НСТУ» Зурабі Аласанія).
За словами члена правління ПАТ «НСТУ» відповідальний за роботу з філіями Миколи Чернотицького, згідно з концепцією, після першого етапу централізації почнеться поступова децентралізації регіональних філій. «Наступним етапом розвитку регіонального мовлення ПАТ «НСТУ» у період 2019-2021 років буде поетапне делегування повноважень в регіони, розширення власного виробництва згідно з потребами аудиторії кожного регіону, зокрема за рахунок співпраці з регіональними продакшнами», – повідомляв він.
Нагадаємо, нещодавно Платформа громадянського суспільства (ПГС) Асоціації Україна-ЄС закликала український уряд і парламент запровадити більш захищену та прозору систему фінансування Суспільного мовлення, у відповідності до рекомендацій Ради Європи. Відповідний заклик до Українських органів влади міститься у Спільній декларації Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС — офіційного двостороннього органу Асоціації Україна-ЄС, — прийнятій за підсумками 7-го спільного засідання європейської та української сторони у м. Львові 3-4 квітня 2019 року.
24 січня 2018 року у Парламентській асамблеї Ради Європи, м. Страсбург, відбулися слухання «Період трансформації суспільних медіа: виклики та варіанти рішень», організовані Комітетом ПАРЄ з питань культури, науки, освіти та медіа та Європейською спілкою мовників.
В ході слухань виступили: Генеральний доповідач ПАРЄ з питань свободи медіа та безпеки журналістів Лорд Джордж Фулкес, колишній віце президент Європейської спілки мовників Борис Бергант, керівник департаменту інформаційного суспільства Ради Європи Патрік Пеннінкс, секретар Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України та програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський, гендиректор Словенського суспільного мовника RTV Slovenia Марко Філлі, а також гендиректор Литовського суспільного мовника LRT Моніка Гарбачаускайте-Будрієне.
Детектор медіа публікує повний текст доповіді представника України Вадима Міського, що окреслює результати дворічної роботи мовника, а також проблему, пов’язану з нестабільністю фінансування компанії та пропозиції щодо її вирішення.
Вам напевне відомо, що українське Суспільне мовлення — наймолодше в Європі. Хоча ми об’єднуємо найстаріші українські радіостанції та телеканали (Українському радіо цьогоріч виповниться 95 років) закон про Суспільне мовлення в Україні був прийнятий лише у 2014 році після 15 років адвокації, а юридично Суспільне мовлення України почало свою історію з 2017 року.
Закон передбачав об’єднання 30 різних державних телеканалів та радіостанцій — національних та регіональних — у єдину компанію. Ми пройшли цей шлях за 3 роки з моменту ухвалення закону, і в січні 2017 року створили Національну суспільну телерадіокомпанію України (НСТУ).
В нас утворена незалежна Наглядова рада, в якій присутні представники громадських організацій із 9 різних сфер, а також представники парламентських фракцій і груп.
Саме Наглядова рада, як вищий керівний орган, обрала на прозорому конкурсі голову та членів правління. Також ми затвердили редакційний статут, утворили редакційну раду, що слідкує за дотриманням журналістських стандартів у роботі, створили систему контролю в компанії.
Зі створенням Суспільного мовлення ми запровадили більш гнучку зарплатну політику, яка дозволила оптимізувати штат працівників, залучивши більш високооплачуваних спеціалістів. Протягом минулого року чисельність працівників компанії скоротилася майже на 40% — з понад 7.000 до 4.500.
Кращі фахівці виробляють кращий продукт. У 2018 році аудиторія Українського радіо виросла на 67%, таким чином флагманський радіоканал Суспільного став найпопулярнішим розмовним радіо в Україні, і це визнано дослідженнями індустріального радіокомітету.
На жаль, ми поки не можемо похвалитися такими ж успіхами телебачення з кількох причин, передовсім — з фінансової, адже телебачення дещо дорожче у виробництві.
Варто також відзначити, що постійний моніторинг якості контенту, зокрема новин, який здійснюють незалежні громадські організації, як Детектор медіа демонструє відсутність в новинах каналів Суспільного мовлення матеріалів з грубими порушеннями журналістських стандартів. Звісно, ще багато залишається роботи над оперативністю та повнотою матеріалів, але принаймні ми впевнені, що новини Суспільного не просувають чийсь політичний інтерес.
Як ви розумієте, НСТУ — єдиний серед українських медіахолдингів, який може собі дозволити дотримання журналістських стандартів. Інші медіахолдинги знаходяться у прямій власності олігархів і переважно слугують їхнім політичним інтересам.
Кадрова і редакційна незалежність — це дві міцні підвалини, на яких нині стоїть українське Суспільне мовлення. Але третя і остання — належне фінансування — виявилася крихкою. Механізм фінансування, який потрапив у компромісний закон про Суспільне мовлення, створює ілюзію гарантії фінансування з державного бюджету, але кожного року нас недофінансовують. У 2017 році нестача склала 25%, у 2018 — 50%, у 2019 — 45% від «гарантованого» річного бюджету компанії.
Фінансування Суспільного мовлення сьогодні є питанням політичним, оскільки Уряд і Парламент мають можливість, попри законодавчу гарантію, скорочувати бюджет компанії, у разі якщо коштів в державі не вистачає на всі потреби. Звісно, коштів щороку не вистачає на освіту, пенсії, дороги, медицину, космічну галузь та безліч інших сферю Деякі з них мають схожі з нами гарантії фінансування — на кшталт відсотка від ВВП чи відсотка від загального фонду держбюджету — і Бюджетний кодекс дозволяє політикам ігнорувати ці гарантії, адже якщо кожного профінансувати на 100%, то це вийде далеко за рамки державного бюджету.
Часто політики пропонують нам запровадити абонплату, щоб аудиторія напряму формувала бюджет мовника. По перше, досвід показує, що такий спосіб фінансування не працює у Східній Європі. Частина західноєвропейських суспільних мовників отримує кошти з абонплати, але це країни, що ввели абонплату ще за монопольпоного становища мовнків, до розвитку комерційного медіаринку. В Східній Європі фінансування з абонплати не використовує як серйозне джерело надходжень практично жоден суспільний мовник. З іншого боку, в умовах постійного зростання витрат українських домогосподарств на податки та комунальні платежі, запровадити новий податок на утримання Суспільне мовлення — просто неможливо. Опитування показують, що лише 9% людей готові нині платити додатковий податок на роботу Суспільного мовлення (TNS, 2018). Ці люди знають, що держава вже має необхідні кошти для підтримки його роботи.
І отже, нам доводиться зміцнювати наші гарантії бюджетного фінансування та зменшувати можливість політичного втручання в процес виділення для роботи НСТУ коштів платників податків.
Наглядова рада Суспільного вивчила досвід інших країн і запропонувала нову модель фінансування компанії. Наша пропозиція грунтується на досвіді Литви, де мовник LRT отримує відсоток від певного уже існуючого загального податку, не вводячи при цьому додаткових платежів для домогосподарств.
Ми знайшли податкове надходження в Україні, яке зараз не має цільового отримувача і може бути закріпленим за НСТУ — це рента за користування радіочастотами. 50% цієї ренти є достатніми коштами для роботи та розвитку НСТУ. Запровадження нової моделі фінансування не призведе до збільшення рівня бюджетних видатків, а лише допоможе зробити гарантію більш надійною та реалістичною у виконанні. Рішення виглядає простим, але потребує прийняття змін до Бюджетного кодексу України в парламенті.
Я хочу особливо відзначити роль Офісу Ради Європи в Україні, який підтримував експертизою та консультаціями розробку нової моделі фінансування Суспільного. Детальний глибокий аналіз системи фінансування НСТУ, підготовлений Радою Європи на прохання Комітету свободи слова Верховної Ради України, довів, що запропонована наглядовою радою НСТУ нова модель фінансування є не тільки реалістичною, а й оптимальним рішенням у для забезпечення сталості фінансування Суспільного мовлення.
У питанні фінансування Суспільного мовлення Україна досі не впровадила стандарт Ради Європи, що передбачає обов’язок держав-членів запровадити належні, захищені та прозорі механізми фінансування, які гарантуватимуть Суспільним мовникам засоби, необхідні для виконання їхньої місії. Розраховуємо на конструктивну співпрацю з урядом та парламентом для якнайшвидшого виконання цього європейського стандарту (Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R (96) 10).
Ми розраховуємо на конструктивну співпрацю з урядом та парламентом для якнайшвидшого впровадження цього європейського стандарту в українське законодавство.
Постійна увага Ради Європи до дотримання стандартів є запорукою того, що реформа досягне успіху і Суспільне мовлення в Україні, будучи незалежним та профінансованим, допоможе якнайкраще задовольнити права українців на якісну та неупереджену інформацію.
Нова модель фінансування Суспільного мовлення має на меті зменшити дискрецію Уряду і Парламенту при розрахунках обсягу щорічного фінансування НСТУ і передбачає виокремлення надходжень від рентної плати за користування радіочастотним ресурсом у спецфонд Держбюджету України та цільове спрямування їх на фінансову підтримку НСТУ.
Автор: Вадим Міський. Стаття була опублікована у буклеті Ради Європи в рамках круглого столу «Моделі фінансування Суспільного мовлення: міжнародний досвід і український контекст» та на сайті «Суспільне мовлення»
Проблема
Створене у 2017 році українське Суспільне мовлення об’єднує понад 30 телевізійних та радіо- каналів на національному та місцевому рівнях.
Усі 26 років незалежності державні мовники, які нині об’єднані у Національну суспільну телерадіокомпанію України (НСТУ) були суттєво недофінансовані. Таким чином, Суспільне мовлення успадкувало зношене обладнання, вироблене у попередньому тисячолітті, яке нездатне конкурувати із комерційними каналами. Великі обсяги коштів компанія змушена витрачати на зарплати персоналу, який обслуговує застаріле обладнання. В 2016-2017 роках компанія змогла виділити лише 3% коштів на виробництво програм (головну задачу телерадіомовника), решта коштів пішла на підтримку інфраструктури. В цих умовах, новостворений Суспільний мовник стикнувся з жахливим недофінансуванням з боку держави – 50% у 2018 році, яке зупинило можливість технічного оновлення та виробництва нових програм і може вкинути Суспільне мовлення у політичну залежність.
Стале фінансування суспільного мовлення – є однією із засадничих передумов його програмної незалежності. Тема забезпечення сталості фінансування суспільних мовників – тема, що набуває все потужнішого резонансу в Європі. Зокрема, у травні 2017 року вийшов звіт Комісара Ради Європи з прав людини «Суспільне мовлення в Європі під загрозою», в якому зокрема підкреслюється, що фінансування суспільних мовників має виняткове значення, оскільки саме воно може потенційно утримувати їх політично залежними. Рекомендація Парламентської асамблеї Ради Європи 1878 (2009) закликає парламенти європейських країн гарантувати суспільним мовникам належні засоби для виконання ними своїх місій, а також довгострокове фінансування належного рівня.
Чинний Закон «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» передбачає певні гарантії фінансування українського суспільного мовлення (ч. 3 ст. 14 Закону):
«Держава забезпечує належне фінансування НСТУ, яке передбачається окремим рядком у Державному бюджеті України та становить не менше 0,2 відсотка видатків загального фонду Державного бюджету України за попередній рік».
Нормативний корінь проблеми криється у законодавчій колізії між нормою закону про суспільне мовлення та нормою Бюджетного кодексу (п. 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного кодексу):
«Положення […] статті 14 Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення в Україні» […] застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету».
Ця ж норма Бюджетного кодексу зупиняє дію норм про фінансові гарантії видатків із загального фонду державного бюджету в 40 законах, серед яких, окрім Закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» є наступні: Про культуру, Про підвищення престижності шахтарської праці, Про театри і театральну справу, Про музеї та музейну справу, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про вищу освіту, Про загальну середню освіту, Про дошкільну освіту, Про Національну поліцію, Про Національну гвардію України, Про державну службу та ін.
Наслідком поширеної практики перегляду обсягу видатків, що фінансуються із загального фонду Державного бюджету, стало зменшення обсягу коштів для суспільного мовлення в 2017 році. НСТУ мала б отримати з бюджету 1,26 млрд грн., проте у Держбюджеті-2017 закладено лише 75% цієї суми – на 309 мільйонів гривень менше (див. додаток 3 до Державного бюджету України на 2017 рік, бюджетна програма 1701080).
Цей негативний наслідок матиме довгостроковий ефект. Підтвердженням довгостроковості ефекту є суттєве заниження витрат на суспільне мовлення у трирічній бюджетній резолюції. Відповідно до оприлюдненої Мінфіном Бюджетної резолюції на 2018-2020 роки, суспільний мовник щороку буде недораховуватися значної суми коштів, а у 2020 році нестача може взагалі скласти 35% від передбаченого законодавством бюджету. Таким чином, у 2020 році розрив між запланованим в бюджетній резолюції фінансуванням суспільного мовлення та обсягом коштів, передбаченим законом про суспільне мовлення, складе 620 млн грн.
Але ситуація виявилася ще гіршою: Державний бюджет України на 2018 рік передбачає для НСТУ лише 50% коштів, гарантованих законом про суспільне мовлення: ця сума навіть менша за обсяг фінансування 2017 року.
Чинна модель фінансування Суспільного мовлення: обсяги недофінансування у перші роки застосування
Очевидним є ризик залежності суспільного мовлення від ставлення нинішнього й майбутніх Урядів до його програмної політики. Навіть у разі раптової появи політичної волі у нинішньої виконавчої й законодавчої влади, важіль зменшення фінансування із загального фонду державного бюджету може бути з легкістю застосований будь-якими їхніми наступниками.
Таким чином, чинна система фінансування суспільного мовлення із загального фонду Державного бюджету виявилася непрактичною у 2017 році і є дуже ризикованою в середньостроковому та довгостроковому вимірі для редакційної незалежності та стабільності мовника, а тому потребує вдосконалення.
Тривіального вирішення проблеми немає, із роками обсяг коштів, які Кабмін вважатиме надмірними для суспільного мовлення продовжить зростати (про це свідчить також бюджетна резолюція на 2018-2020 рр.), отже для вирішення проблеми слід шукати нову модель фінансування Суспільного мовлення та проводити адвокаційну кампанію для її прийняття.
Вирішення
Закон про суспільне мовлення визначає для НСТУ такі джерела надходжень:
Фінансування із державного бюджету. Як було показано вище, воно нестабільне;
Рекламні надходження (щороку скорочуються через скорочення часових квот на рекламу) та комерційна діяльність. Сукупно цей вид надходжень складає 5-8% річного бюджету мовника;
Абонентська плата із домогосподарств. За даними дослідження TNS серед усього населення України лише 9% готові платити абонплату за суспільне мовлення, у розмірі від 25 до 65 грн. на місяць, за даними дослідження Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва — 29% громадян готові платити до 10 грн. на місяць за можливість дивитися/слухати/читати об’єктивні й неупереджені новини та аналітику на каналах суспільного мовлення.
Таким чином, у короткостроковій та середньостроковій перспективі фінансування із державного бюджету залишається єдиним реалістичним джерелом надходжень, що здатне забезпечити основні потреби мовника.
Для вирішення описаної проблеми необхідно у рамках фінансування з державного бюджету знайти механізм, який би відповідав таким критеріям:
Зменшення дискреції Уряду й Парламенту при розрахунках щорічного обсягу фінансування НСТУ;
Забезпечення сталості фінансування Суспільного мовлення, а також кореляції між видатками на НСТУ та зростанням економіки.
Податки, що спрямовуються до спеціального фонду Держбюджету
Рішенням, яке допоможе задовольнити усі критерії є переведення видатків на суспільне мовлення із загального фонду Державного бюджету до спеціального. Це рішення передбачає наявність цільового податку (або відсотка від певного податку), з якого фінансуватиметься суспільне мовлення.
Нова модель фінансування НСТУ: загальний і спеціальний фонди держбюджету
Оскільки введення нового податку (абонплати) не є прийнятним у перші роки існування суспільного мовлення, оптимальним є вибір вже існуючого податку і переведення його із загального фонду Державного бюджету до спеціального.
Бюджетний Кодекс серед складових спеціального фонду Дежбюджету визначає (ч. 3 ст. 13 БК):
доходи бюджету, які мають цільове спрямування;
видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету.
Платежі за рахунок спеціального фонду Держбюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету (ч. 8 ст. 13 БК).
Модель фінансування суспільних мовників у обсязі відсотків від фактичних зборів певного податку застосовується у європейських країнах, зокрема в Литві. Обсяг коштів платників податків, які спрямовуються на потреби литовського суспільного мовлення LRT, складає 1.5% від фактичного надходження податку з доходів фізичних осіб та 1.3% доходів від акцизного податку.
Приклад: Забезпечення фінансової незалежності судової влади через цільовий судовий збір
Практика фінансування певний галузевих витрат за рахунок спеціалізованого податку застосовується в Україні, наприклад для фінансування діяльності судової гілки влади. Бюджетний кодекс визначає цільове спрямування судового фактично зібраного збору та надходжень від звернення застави у дохід держави на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади (п. 5 ч. 4 ст. 30 БК).
Описана модель фінансування судової системи ґрунтується на ідеї забезпечення незалежності судової влади. Відповідно до закону «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 5 ст. 48) незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом. Конституційний Суд у рішенні від 24.06.99 №6-рп/99 зазначив, що зменшення належного забезпечення суддів є формою фінансового впливу на них, що ставить під сумнів гарантовану Конституцією незалежність судової влади України. Як наслідок, у 2011 році для забезпечення незалежності судової влади було ухвалено закон «Про судовий збір», де зазначається у ст. 9, що судовий збір зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України та спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади.
Прикладом часткового спрямування певного податку на визначені потреби є витрати на функціонування держреєстрів, держателем яких є Мінюст, за рахунок 15 відсотків плати за надання відомостей з Єдиного державного реєстру ЄДРПОУ та інших реєстрів, які утримує Мінюст (п. 6-1 ч. 4 ст. 30 БК).
Фінансування Суспільного мовлення за рахунок ренти за користування радіочастотним ресурсом
Аналіз доходів Державного бюджету показав, що існує податкове надходження, котре можна логічно пов’язати із видатками на підтримку НСТУ – це рентна плата (збір) за користування радіочастотним ресурсом України. Користувачами радіочастотним ресурсом є телерадіомовники та надавачі телекомунікаційних послуг, саме вони є платниками щомісячної ренти. Зараз усі надходження від цієї рентної плати йдуть до загального фонду Державного бюджету, а отже на даний момент немає конкретного цільового зацікавленого отримувача цих коштів.
Аналіз планових показників доходів Державного бюджету від ренти (збору) за користування радіочастотним ресурсом у 2012-2017 роках та фактичних даних, відображених у звітах Держказначейства, показує, що цей обсяг коштів та динаміка їх надходжень може цілком задовольнити потребу суспільного мовлення.
Нова модель фінансування НСТУ: оптимальне цільове надходження
З 2012 року відбувалося поступове зростання надходжень від ренти, переважно за рахунок підвищення рентної ставки. У 2017 році плановий показних доходів від ренти складає 3,12 млрд. грн., в той час, як гарантовані законом видатки на суспільне мовлення мають становити 1,26 млрд. грн. (40% планових надходжень від ренти). У 2016 році видатки на державне мовлення становили 32% надходжень від ренти, а в 2015 році – 39,4%.
Нова модель фінансування НСТУ: надходження від радіочастотної ренти vs. видатки на Суспільне та державне мовлення
У Держбюджеті-2018 заплановані доходи від ренти у обсязі 2,54 млрд. грн. За даними Мінфіну прогноз доходів держбюджету від рентної плати за користування радіочастотним ресурсом у 2019 складає 3,245 млрд. грн., у 2020 році – 3,421 млрд. грн.
Нова модель фінансування НСТУ: що отримає Суспільне мовлення у разі її запровадження
Таким чином, виокремлення 50% надходжень від рентної плати за користування радіочастотним ресурсом у спецфонд Держбюджету і цільове спрямування їх на фінансову підтримку НСТУ дозволить забезпечити стале фінансування суспільного мовлення у середньостроковій та довгостроковій перспективі, зменшивши дискрецію Уряду і Парламенту при розрахунках обсягу щорічного фінансування НСТУ.
При цьому варто застосувати запобіжник від зменшення фінансування внаслідок зменшення збору податків. Для цього на рівні закону варто зафіксувати, що обсяг фінансової підтримки НСТУ із державного бюджету не може бути меншим, ніж обсяг відповідних видатків за попередній рік.
Важливо підкреслити, що запровадження нової моделі фінансування НСТУ не призведе до відчутного збільшення видатків Державного бюджету, натомість допоможе спеціалізувати частину одного із податків, гарантуючи їх сталість, відповідно до рекомендації Ради Європи.
Нова модель фінансування Суспільного мовлення: переваги та недоліки
Як запровадити нову модель фінансування Суспільного мовлення?
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові частини визначаються виключно Бюджетним Кодексом та законом про Державний бюджет України (ч. 5 ст. 13 БК).
Виокремлення 50% частки від рентної плати у спеціальний фонд Держбюджету з подальшим цільовим спрямуванням на підтримку НСТУ потребує внесення змін до Бюджетного Кодексу та Закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», а також міжнародної підтримки таких змін.
Автор: Вадим Міський. Стаття була опублікована у буклеті Ради Європи в рамках круглого столу «Моделі фінансування Суспільного мовлення: міжнародний досвід і український контекст» та на сайті «Суспільне мовлення».
Після Революції Гідності громадянське суспільство домоглося початку низки реформ у сфері медіа: розкриття інформації про реальних власників телеканалів та радіостанцій, розширення доступу до публічної інформації, роздержавлення друкованої преси та зміни та державних телеканалах та радіостанціях.
Втім, що багато належить зробити для послаблення впливу олігархів на ЗМІ, адже не секрет, що в Україні новини переважно відображають точку зору власника каналу. Втім, є хороша новина: не всі канали належать олігархам. Колишні національні й місцеві державні канали, на яких українці звикли чути переважно компліменти владі, у січні стали каналами Суспільного мовлення і слугуватимуть виключно інтересам громадян. Щоправда, стан цих каналів поки близький до плачевного.
Суспільному мовленню у спадок від держави, образно кажучи, дістався крейсер, побудований з імперським розмахом, але його корпус вже давно рясніє дірками від корозії, вода хлюпає в трюмі, команда зневірилась і втратила майже всі навички навігації й ведення бою. У морі, наповненому торгашами й піратами, крейсер мав би відстоювати інтереси суспільства, що його збудувало. Але замість виходу в море, корабель сів на мілину й пропонує усім, хто при владі та грошах, приміряти на свої плечі мундир з потертими погонами. Владні мужі ретельно слідкують, щоб призначений ними капітан прасував і підносив мундир за першим дзвінком. Тим часом, торгаші й пірати у морі вже давно не звертають уваги на цей атракціон.
Можна було б і громадянам не зважати. Але «атракціон» обходиться платникам податків приблизно в мільярд гривень щороку. Практично всі ці гроші йдуть на утримання зневіреної команди, що розучилася плавати. Завдання реформи – на ходу відремонтувати корабель, позбутися ледарів і набрати умілих матросів, оновити знаряддя й почати нарешті пильнувати інтереси суспільства. Капітана крейсера надалі слід обирати на прозорому конкурсі, а за його роботою організувати прискіпливий цивільний контроль.
На київському телецентрі з’явився надпис “UA:” – знак реформи
Бурхливі зміни, які розгорнулися цього року на колишніх державних телерадіокомпаніях, слід було робити 26 років тому. Переважна більшість пострадянських держав Східної Європи ще на початку дев’яностих здійснили перетворення державних мовників на суспільні: позбавили їх від прямого владного контролю над кадровими призначеннями та редакційною політикою. Відрізавши пуповину одразу, суспільні радіо й телебачення молодих демократій не втратили довіри громадян, і у переважній більшості країн залишаються на 1-5 позиції рейтингів. Україні із цим не поталанило. Прийняттям Конституції України в 1996 році депутати відродили радянський орган пропаганди – Державний комітет телебачення і радіомовлення – який опікувався національними й місцевими державними телерадіоканалами, і таким чином розвернули корабель у протилежний від Європи бік. Керівника Держкомтелерадіо вирішили призначати у Верховній Раді: це, за припущенням, мало б забезпечити плюралізм думок в ефірі. Втім, уся подальша історія державних каналів продемонструвала хибність такого припущення.
Прощаємося з «брехунцем»
Радіо за радянської доби називали «брехунцем» та «колгоспником», адже замість актуальних проблем, що турбували суспільство, воно розповідало про партійні рішення й звітувало про обсяги надоїв та збору зерна. Аналогічним було й телебачення, і це цілком вписувалося у логіку радянської пропагандистської машини. Але, ще в травні 2017 року в центрі столиці на FM-частоті мені особисто пощастило почути включення обласного радіо, яке «підбивало підсумки весни хліборобів Київщини»! Важко уявити тверезомислячу людину, яка почує таке в своїй автівці, і не перемкне. А з ефіру львівського обласного телебачення і досі не вилазить губернатор, в нього там своя щотижнева програма у запису, навіть не прямоефірна – у кращих традиціях радянської партноменклатури. Це випадкові приклади, втім майже в кожній області глядач знає, що обласне телебачення не пропустить ані кроку голови ОДА та депутатів-мажоритарників, натомість обговорення суспільних проблем, хоч і не завжди об’єктивне, простіше почути на комерційному каналі. Саме тому довіра до державних мовників пленталася далеко позаду більшості приватних каналів.
Із запізненням у 26 років, які перетворили державні мовники на руїну та зневірили глядача й слухача, починається будівництво суспільного мовлення, ідею якого багато років відстоювали небайдужі журналісти та фахівці. Вони розуміли: ніколи приватний телеканал чи радіостанція в олігархічній країні не розповість чесних новин. Громадянин не може розраховувати на продукт без маніпулювань в токсичному середовищі «піратів» та «торгашів». Суспільний мовник – не українська примха, а європейський стандарт, який буде втілений внаслідок реформи: якісний телерадіопродукт, зроблений у строгій відповідності до журналістських стандартів. Можливо, менш «смажений» і видовищний, ніж на приватних каналах, зате гарантовано надійний. Програми, яким можна довіряти.
Цього року реформа державних каналів вперше перетнула точку неповернення. У січні, після дворічного періоду злиття державних телерадіокомпаній, утворилася Національна суспільна телерадіокомпанія України, яка об’єднала телеканали «UA:Перший» та «Культура», три канали Українського радіо, а також обласні телерадіокомпанії.
Представництво Суспільного мовлення є в кожному регіоні
Ключовою відмінністю новоствореного мовника від попередників є відсутність владного контролю над кадровими призначеннями та редакційною політикою. Найважливіші рішення в житті компанії приймає Наглядова рада, яка складається зі знаних фахівців: вісім делеговані парламентськими фракціями і групами, дев’ять обрані громадськими організаціями – у сферах освіти та науки, творчості, спорту, журналістики, правозахисту, місцевого самоврядування, захисту прав осіб з особливими потребами, інтересів дітей та молоді, а також прав національних меншин. Наглядова рада обирає менеджмент мовника та гарантує відсутність політичних утручань в його роботу, затверджує бюджет, встановлює умови і розміри оплати праці, замовляє щорічний зовнішній аудит компанії й оприлюднює публічний звіт.
Тест на стійкість від втручань політиків не забарився: одна із парламентських фракцій зажадала замінити делегованого нею члена Наглядової ради прямісінько під час першого в історії країни конкурсу на незалежного керівника суспільного мовлення. Хоча таке відкликання прямо заборонене законом. Зробити цього ми не допустили.
Наприкінці весни Наглядова рада сформувала правління компанії: його очолив Зураб Аласанія, який мав широку підтримку громадських організацій. До останнього моменту ніхто не вірив, що Аласанія знайде підтримку в Наглядової ради. «Результати виборів стали лакмусовим папірцем, який показав, що попри весь скепсис Україна таки здатна обирати для себе шлях реформ», – написало видання Детектор медіа, називавши результати конкурсу дивом.
Історичний момент: оголошення результатів конкурсу на першого Голову правління. Суспільного мовлення. Кадр із онлайн-трансляції, 10 квітня 2017 року
Це лише початок. Хоча, марафон, який ми біжимо від моменту ухвалення закону про суспільне мовлення у квітні 2014 року, вже достатньо усіх виснажив. Але тепер, нарешті, розпочалися зміни, які відчуває слухач і глядач. Головними викликами для новоствореного суспільного мовника є структурна перебудова і кадрова оптимізація, відновлення аудиторії та сталість фінансування.
Структура і кадри
Це виглядає дико для людей з медіа-індустрії: на суспільному мовленні працює понад 7000 співробітників. Така кількість працівників – радянський спадок. Керівник литовського суспільного мовника LRT, який мені випала нагода відвідати минулої осені, розповідає, що навіть в його маленькій країні на момент перетворення державного мовлення у суспільне працювало понад 2500 осіб. Зараз же, через двадцять років після реформи, працівників лише 550, з яких близько сотні – адміністративний персонал, решта – новинники та радійники. У Литві досить розвинений ринок телепродакшенів, тож усе для телебачення, крім новин та суспільно-політичних передач, щорічно замовляють через відкритий конкурс. Суттєве скорочення персоналу не тільки не призвело до безробіття, а навпаки дало поштовх телевізійникам створювати свої продакшн-студії. Більшість екс-працівників і досі успішно співпрацюють з LRT, беручи участь у конкурсі на виробництво програм. Цей досвід переймає Україна, перші аналогічні конкурси розпочнуться восени.
Повторення адміністративних та технічних посад у кожній регіональній філії, які раніше були окремими юрособами, є причиною роздутих штатів та мізерних зарплат. Зараз завершується перший етап структурної оптимізації: телеканали «UA:Перший», «Культура» та київський обласний «Центральний канал» отримали спільну бухгалтерію та адміністративні підрозділи. Другий, значно масштабніший етап перебудови розпочнеться в грудні й триватиме до кінця березня 2018 року. У підсумку, замість окремої компанії в кожному регіоні, будуть утворено 8 міжрегіональних адміністративних центрів – хабів, кожен з яких забезпечуватиме роботу бюро суспільного мовлення у 2-4 областях. Така реорганізація дозволить оптимізувати кількість штатних одиниць та встановити ринкові зарплати для журналістів суспільного мовлення із 2 квітня 2018 року.
Відокремлення творчих посад від адміністративних – ще одна новація, яка торкнеться не лише київського офісу, а й областей. Керівників місцевих каналів, яких раніше призначали за узгодженням з губернатором, тепер обиратимуть на відкритому конкурсі. Мандат менеджера філії охопить адміністративні питання, творчу ж частину очолить генеральний продюсер в кожному регіоні. Конкурси на менеджерів та продюсерів усіх місцевих філій щойно стартували, тож це шанс кожній талановитій та ціннісній людини долучитися до розбудови Суспільного. Тим часом у серні вперше звільнили директора Житомирської філії суспільного мовлення, впійманого на розміщенні «джинси» (матеріалів з ознакою замовності), за цим правління мовника слідкуватиме дуже строго.
Перші кроки з оптимізації структури та штату вже обернулися спротивом: окремі «генерали» колишніх державних телерадіокомпаній, які втрачають під собою насиджені місця, підбурюють звиклих до низьких зарплат і низьких стандартів роботи підлеглих протестувати проти реорганізації. І працівникам, і керівництву мовника, і громадянам варто розуміти: суспільне мовлення – як і органи правопорядку чи судова система – існують не для того, аби забезпечити когось роботою чи зберегти чиюсь посаду. Головною метою є виконання важливої суспільної функції – забезпечення права громадян на правдиву та неупереджену інформацію. Отримувати кошти платників податків мають найкращі фахівці, які усвідомлюють, що працюють в інтересах суспільства. І якщо суди та органи правопорядку все ще далекі від ідеального складу, суспільне мовлення отримало історичний шанс оновитися, який не можна змарнувати.
Відновлення аудиторії. Телебачення.
Ключовою відмінністю у вихідній позиції суспільного мовлення України й інших пост-радянських держав є вкрай низький рейтинг каналів. Телеканал «UA:Перший» усі роки свого існування мав відмінне аналогове покриття, проте замикає третій десяток у рейтингу із часткою аудиторії телеглядачів менше одного відсотка. Обласні телеканали не знають свого рейтингу, він не вимірюється в принципі на регіональному рівні, хоча популярність окремих каналів важко не помітити: наприклад, луганського «ЛОТу», після початку війни створеного практично «з нуля» у Сєверодонецьку, звідки він зараз мовить навіть на окуповані території. Разом з тим, «UA:Перший» залишається форпостом найбільш резонансних журналістських розслідувань: програм «Схеми: корупція в деталях», «Слідство.Інфо» та «Наші гроші з Денисом Бігусом», які виробляються сторонніми продакшенами. Також «UA:Перший» планує сформувати власну команду розслідувачів.
Канали суспільного мовлення не ряснітимуть медійним «фаст-фудом», якого є вдосталь на комерційних каналах. Це стосується не лише політики, а й документалістики, передач про культуру, історію й інших.
Крім того, важливою зміною стане позбавлення іміджу «президентського телебачення», який супроводжував УТ-1 з часів президентства Кучми. Можливість поширення інформації, яка може вплинути на результат виборів чи на роботу уряду є однією з найважливіших ознак свободи слова. Окрім збалансованих новин, суспільний мовник розвиватиме дебатні формати та суспільно-політичне мовлення – за цей напрям відповідає член правління компанії Роман Вінтонів (також відомий як Майкл Щур), а також виконуватиме просвітницьку функцію – напрям очолив член правління, відомий журналіст Юрій Макаров.
Окрім завжди якісних новин, варто відзначити ряд нових проектів, які вдалося запустити цієї осені, не зважаючи на діру в бюджеті компанії в 25% та постійні структурні зміни. Наведу лише кілька з них:
«ЧереЩур» – український варіант Late Night Show із неперевершеним Майклом Щуром. Гості програми – зірки та селебрітіс, на екрані панує тепла атмосфера, а в студії постійно знаходиться Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо.
«Культурна афіша здорової людини» – огляди та анонси культурних подій у різних областях України. Серед великого розмаїття заходів у Києві та регіонах (в тому числі неякісних, радянських, пропагандистських) команда проекту обирає лише ті, які коректно репрезентують Україну і поєднують нашу культуру з міжнародним контекстом. Щоразу знімається на новій локації важливого культурного об’єкту.
«Лайфхак українською» – дуже нетривіальна спроба розвинути навички глядачів правильно спілкуватися укранською мовою. Без нудних правил та менторства, у форм життєвих сценок, ведучий Дмитро Хоркін розбирає типові мовні помилки, виправляє суржик та підказує, як збагатити своє мовлення.
«Розсекречена історія» – проект про таємні сторінки минулого нашої країни, невідомі факти її творення та радянські міфи, яких за 25 років досі повністю не вдалося позбутися. Більшість глядачів, переконаних, що добре знають історію, здивує Олександр Зінченко, розкриваючи нові приховані факти нашого минулого.
«Складна розмова» – ток-шоу у стилі hard-talk. Від політиків вимагають відповідей на складні запитання про реформи, дотримання політичних обіцянок, статки тощо. Гострі запитання мають на меті не дати гостям програми почуватися зручно в комфортному для них середовищі питань і говорити правду.
Важливий нюанс: суспільне радіо й телебачення більше не зобов’язані висвітлювати діяльність органів влади – урядовців, губернаторів чи депутатів. Журналісти самостійно, керуючись стандартами професії, оцінюють суспільну значущість подій та висвітлюють їх. Разом з тим, це не означає, що депутат, урядовець чи губернатор не зможе потрапити в ефір суспільного. Отримавши запрошення, посадовець має бути готовий до гострих запитань та обґрунтованої критики. Ця зміна зовні може видатися «легкою», втім вимагає, передовсім, наявності журналістів, які здатні й готові задавати гості запитання, а також зміни ставлення з боку представників органів влади, наприклад, народних депутатів, які звикли користуватися застарілою та несумісною з законом про суспільне мовлення нормою про двадцять хвилин для виступу на державному телебаченні.
Українське радіо: зустрічайте головний інформаційний радіоканал країни
Українське радіо має кращу стартову позицію. На тлі втрати ліцензій «Радио Вести» та занепаду «Радіо Ера» (яке щойно змінило власника, запуск оновленого радіо очікується наступного року), Перший канал Українського радіо залишається чи не єдиним розмовним радіо в державі. Незважаючи на зруйновану дротову мережу, яка після приватизації «Укртелекому» виявилася непотрібною олігархічному власнику, суспільне радіо бореться за свого слухача. Після Революції Гідності Національна рада з питань телебачення і радіомовлення згадала про обов’язок розбудувати FM-мережі суспільного радіо, таким чином Перший радіоканал отримав зручну FM-частоту майже в кожному обласному центрі. Парадоксально, що у містах, які становлять особливий інтерес для країни-агресора – Одесі та Харкові – Українське радіо досі не мовить на FM-хвилях.
Новий генеральний продюсер радіо Дмитро Хоркін оголосив, що в першому радіосезоні, який розпочнеться 4 вересня, радіо позбудеться «колгоспності» в ефірі, і відтепер Перший канал орієнтуватиметься на слухачів, котрі приймають рішення: про свою родину, свій бізнес чи свою країну. Такого позиціонування бракувало усі роки незалежності, саме тому радіоканали з російським корінням легко приживалися на українському ґрунті. Україні довго бракувало професійного українського розмовного радіо, і суспільне має зайняти цю нішу.
Новий візуальний стиль Українського радіо
У вечірній та ранковий суперпрайм на Українському радіо звучать динамічні радіо-шоу зі свіжими голосами та включеннями. У денний час в ефір повернулися знайомі голоси Галини Бабій та Романа Коляди, яких відтепер можна ще й побачити: із vision-студія УР щодня прямий ефір транслюється на телеканалі «UA:Перший». У вечірній пост-прайм повернулася розширена прямоефірна «Громадська хвиля», яку спільно виробляють Українське радіо та Громадську радіо.
Окремо варто відзначити нові спецпроекти: антикорупційний спецпроект Українського радіо з Наталкою Соколенко – «Коло доброчесності», та авторський проет Ірини Славінської «Права людини понад усе».
Лише за перший квартал роботи в оновленому форматі Перший канал Українського радіо став по-справжньому головним інформаційним радіоканалом країни. Самміт G20 не просто обговорювали в ефірі, а транслювали із коментарями експертів (УР має ексклюзивний доступ до прямих трансляцій Європейської мовної спілки, як її співзасновник). Під час вибухів на військових складах у Калинцівці в ефір дзвонили місцеві мешканці, крім того, корепонденти на місці постійно готували репортажі. За 10 після вибуху на Бесарабській площі із місця події вже вийшов в ефір кореспондент УР з терміновим повідомленням, а ще за кілька хвилин відбулося включення із представником Національної поліції. Це здається нормальним для будь-якого інформаційного каналу, але налагодити таку роботу в старій, ще не до кінця реформованій структурі, коштувало неймовірних зусиль.
Успіх суспільного радіо відзначають не лише друзі, а й конкуренти мовника: директор-президент ICTV Олександр Богуцький на форумі National Media Talk на початку листопада зізнався, що слухає Українське радіо, і йому подобається оновлений формат. Радіо стало найбільш наочним та оперативним успіхом реформи.
Олександр Богуцький, директор-президент ICTV, про Українське радіо.
National Media Talk, 2 листопада 2017 р.
Разом з тим, прикрою в масштабах країни виглядає мережа поширення сигналу радіо «Промінь» та «Культура», які можна почути переважно на УКХ. Суспільне радіо вже давно чекає на звільнення частот, які зараз використовує аналогове телебачення. Вимкнення «аналога» відкладають з року в рік, цьому протидіють великі медіа-групи, що використовують мережі колишніх УТ-2 та УТ-3. Очевидно, власники цих каналів прагнуть приберегти перевагу в доставці сигналу під найближчі вибори. Тому, за можливість дістатися до слухача Українському радіо ще доведеться поборотися. У найближчий час боротьба триватиме за звільнені частоти радіомереж «Українського медіа холдингу». Компанії, пов’язані з олігархом-втікачем Курченком, втратили ліцензії на мовлення, між іншим, через ще одну важливу медіа-реформу – запровадження вимог щодо прозорості медіа-власності.
Втім, головна боротьба відбувається не за рейтинги та частоти, а за довіру слухача й глядача. І це принципова відмінність від решти каналів. Як і в західних країнах, особливу цінність мають новини суспільного мовлення. У час екстраординарних подій із високим ризиком маніпулювань – масових протестів, корупційних скандалів, виборів чи референдуму – є привід увімкнути суспільне, яке має високу репутацію в очах аудиторії: тут вам не нав’яжуть «правду» замовника, а викладуть всі думки та факти, висновки – робіть самостійно.
Сталість фінансування – одна із підвалин редакційної незалежності
Очевидним є факт: замовляє музику той, хто платить. Якщо на приватних каналах платить власник, як правило олігарх, який очікує конвертувати гроші за звичним ланцюжком «ЗМІ – партія – виконавча влада – держпідприємства – особисте збагачення», то суспільне мовлення фінансується із податків громадян. Таким чином «відробляти» воно нікому не повинне, окрім самих громадян, забезпечуючи їх достовірною та надійною інформацією.
Фінансування із загального фонду державного бюджету, яке обрав український законодавець, не є найкращою моделлю. Адже несе ризик втручання чиновників у процес виділення коштів, і є непрямим способом впливу на незалежність мовника. У перший же рік реформи суспільне мовлення стикнулося із недофінансуванням: із коштів, передбачених законом про суспільне мовлення, Кабмін та народні депутати виділили лише 75%, нестача перевищує 300 млн. грн. Журналісти працюють на застарілому обладнанні – досі використовують переважно касетні камери – і оновити його з таким дефіцитом не вдасться, а отже перевага «яскравої картинки» залишатиметься на каналах олігархів.
Втім, іще влітку ефірі програми «Свобода слова» на ICTV прем’єр хвалився власним внеском в реформування державних телерадіокомпаній та обіцяв повне фінансування: «Уряд і я, як Прем’єр-міністр, повністю підтримуємо створення НСТУ. Хочу підкреслити: копійка в копійку, гривня в гривню. Всі потреби НСТУ, як вимагається законом, будуть профінансовані».
При розгляді змін до Держбюджету-2017 в липні Верховна Рада навіть не винесла відповідну поправку на голосування.
Але значно більшим шоком став внесений на початку вересня в Раду проект Держбюджету-2018, який урізає вдвічі бюджет суспільному мовленню. На самому початку реформи НСТУ просто перекривають кисень, і очевидно планують «закрити рота» вже в найближчий рік.
Офіційно ніхто не скаже чому, а неофіційно дають зрозуміти, що керівництву держави вже недовподоби програми розслідувань, які виходять на «UA:Першому».
За виконанням норми закону про фінансування суспільного мовлення слідкує не лише громадянське суспільство, а й міжнародна спільнота. Після внесення проекту Держбюджету на наступний рік чимало європейських дипломатів висловили своє розчарування і обурення різкою зміною курсу Уряду з підтримки НСТУ та спробу її фінансово покарати. Але жодного зрозумілого обґрунтування такого кроку від Уряду так і не прозвучало. Ми досі чекаємо на пояснення Прем’єра: хто дав наказ перекрити кисень суспільному мовленню?
#Ukraine: Disappointed to learn that 2018 draft budget for #publicbroadcaster might be reduced to 50% of amount foreseen by law. 1/2
У найближчий час нам доведеться розпочати серйозну кампанію за зміну моделі фінансування суспільного мовлення.
Чинна модель фінансування, що передбачає щорічне виділення на потреби суспільного мовлення 0,2% від видатків загального фонду держбюджету за попередній рік, із самого початку роботи реформованої компанії довела свою неспроможність. Можливості втручання політиків у процес виділення коштів суспільному мовленню мають бути максимально обмежені, адже це одна з головних передумов редакційної незалежності. У Литві, наприклад, перейшли від фінансування із загального фонду, до спецфонду – спрямували надходження від одного з існуючих податків на діяльність суспільного мовлення. Таку систему в перспективі доцільно запровадити і в Україні.
Створення нової інституції – суспільного мовлення, що слугуватиме глядачам та слухачам замість олігархів – поза сумнівом, одне з найсерйозніших тектонічних зрушень серед українських реформ. Попри шалений спротив системи вдалося пройти шлях злиття державних телерадіокомпаній, вистояти при спробах політичного тиску і обрати першого керівника суспільного мовлення, який отримав кредит довіри для системних змін. Нове керівництво компанії приводить «крейсер» до ладу – розпочалися масштабні структурні перетворення та програмне оновлення, на жаль це потрібно робити прямо на ходу: закон не передбачив можливості «зайти до верфі», призупинивши роботу на час змін. Основним викликом залишається сталість фінансування суспільного мовника, від якого залежить успіх реформи.
Пріоритет коштів для реформованих інституцій – нового хребта держави – не має ставитися під сумнів. Від нових інституцій, заснованих на нових цінностях, напряму залежить успіх всієї країни. Саме тому українці, в чиїх інтересах і працює суспільне мовлення, пильно слідкують за готовністю влади виконати взяті зобов’язання щодо фінансування каналів суспільного мовлення, яким можна довіряти.
Вадим Міський, секретар Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, керівник відділу адвокації Реанімаційного Пакету Реформ, для УП.Життя
Наглядова рада Національної суспільної телерадіокомпанії України завершила конкурс на посаду голови правління Суспільного мовлення. Переможцем конкурсу став Зураб Аласанія. За нього віддали голоси 10 членів Наглядової Ради.
У консурсі взяли участь 8 кандидатів: Зураб Аласанія, Роман Вибрановський, Юрій Дараган, Олександр Зирін, Олександр Зорка, Олександр Коваленко, Олег Наливайко та Марек Сієрант.
Відповідно до регламенту, голосування відбувалося у два тури. У першому турі по 8 голосів отримали Зураб Аласанія і Олег Наливайко, ще 1 голос отримав Роман Вибрановський. Оскільки ніхто з кандидатів не набрав 9 голосів, які дозволяють перемогти у першому турі, був проведений другий тур. У ньому Зураб Аласанія отримав 10 голосів (при 7 голосах “проти”) в той час як Олег Наливайко – 7 голосів (при 10 голосах “проти”).
Голосуванню передувало заслуховування 20-хвилинних презентацій кожного з кандидатів, після чого члени Наглядової ради ставили запитання претендентам.
Секретар Наглядової ради НСТУ Вадим Міський пікреслив, що обрання гідного голови правління Суспільного мовлення, поза сумнівом, є історичним кроком, який Наглядова рада зробила всупереч прогнозам про «зрив» конкурсу.
У інтерв’ю Громадському радіо Зураб Аласанія повідомив, кому на НСТУ він довірить контент, радіо та нові медіа.
Новий керівник запропонує Дарії Юровській посаду директора дирекції програм. «Це надважлива справа, якою я займатися не буду, бо це контент. Вона зараз завершує всі справи, вже знаючи, що я їй запропоную», — сказав пан Аласанія.
Пан Аласанія запропонує посаду генерального продюсера радіо Дмитру Хоркіну. «Це молода людина, крута, яка має добрі відносини з усім колективом і ззовні, і з середини», — додав Аласанія.
За словами Зураба Аласанії, він запросить у свою команду Миколу Ковальчука, якого не багато людей в медіа-сфері знає. Під час конкурсу на голову правління НСТУ, 10 квітня, Зураб Аласанія сказав, що людина, яка робила його презентацію, буде маркетинговим директором. «Це не просто людина, яка робила мою презентацію. Це людина, яка в курсі всього. Зробила канал UA:музика. Він напоготові, ніхто його ще не знає. Ми можемо продемонструвати, як можна працювати в мережі», — додав новий керівник.
Раніше Зураб Аласанія назвав шістьох членів правління, яких він збирається подати на призначення до Наглядової ради:
Роман Вінтонів (відповідатиме за суспільно-політичний напрям контенту);
Микола Чернотицький (проводитиме реформу регіональної структури Суспільного мовника);
Інна Гребенюк (відповідатиме за правове забезпечення змін);
Юрій Макаров (куруватиме просвітницький напрям контенту);
Саша Кольцова (відповідатиме за розважальний напрям контенту;
фінансист, ім’я якого поки що не називає. Відомо, що цей фінансист наразі є виконавчим директором комерційного банку, працював в «Ощадбанку».
Зі стратегією розвитку суспільного мовлення, запропонованою Зурабом Аласанією, можна ознайомитися тут.
До 16 березня 2017 року триває прийом документів у конкурсі на зайняття вакантної посади Голови правління ПАТ “Національна суспільна телерадіокомпанія України”.
Конкурс оголосила Наглядова рада НСТУ, переможець стане відомий не пізніше 13 квітня. Після цього, протягом місяця, Наглядова рада призначить шістьох членів правління компанії за поданням Голови правління НСТУ. Посадовий оклад Голови правління складе 76800 грн., крім цього Наглядова рада може приймати рішення про надбавки, доплати та премії.
Окрім біографічної довідки, документів про наявність вищої освіти та п’ятирічного керівного досвіду роботи в медіа-галузі, претендент має заповнити електронну декларацію, а також надати власну стратегію розвитку Суспільного мовлення, відповідно до вимог конкурсу.
Як зазначив секретар Наглядової ради НСТУ Вадим Міський, вперше в історії незалежної України жоден державний орган не призначатиме керівника телерадіокомпанії, що знаходиться у власності держави: “Усі претенденти на посаду пройдуть через конкурсну процедуру, оцінювати їх будуть члени Наглядової ради, до якої входять представники від громадських об’єднань, а також від парламентських фракцій і груп”.
Документи з інформацією щодо конкурсу на зайняття вакантної посади голови правління ПАТ НСТУ:
Відповідно до Закону України “Про суспільне телебачення і радіомовлення в Україні” голова та члени Правління НСТУ обираються на 4 роки. Голова Правління НСТУ не може бути обраним більше ніж на 2 строки поспіль.
Переможець конкурсу не матиме права працювати, бути представником, прямо чи опосередковано володіти часткою в статутному капіталі телерадіоорганізацій або юридичних осіб, що виконують будь-яку оплачувану роботу для телерадіоорганізацій.
Крім того, переможець конкурсу не зможе займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, суміщати посаду із посадою народного депутата, держслужбовця чи військовослужбовця, працівника іншого державного підприємства чи штатною роботою в політичній партії.
Уявіть ситуацію: суспільне мовлення в Україні вдалося. Суспільні теле- та радіоканали повернулися до першої п’ятірки в рейтингів, українці отримують не лише чесні новини, а й якісний культурний, дитячий та інший медіапродукт. Головне, мовнику довіряють, адже політична джинса там неприпустима.
Уявили? А це – не утопія. Це цілком реальна трансформація пострадянського державного мовника. Така, наприклад, відбулася в Литві, і для цього знадобився не один десяток років.
Українське суспільне мовлення тільки народжується, і хоча розміри території Литви та України відрізняються, як і кількість державних мовників, на базі яких утворюється суспільне, яскравий литовський досвід реформування може і повинен бути застосований при утворенні та перших кроках Національної суспільної телерадіокомпанії України.
Нещодавно Рада Європи організувала візит наглядової ради українського суспільного мовника до Вільнюса, аби з’ясувати, що і як вдалося змінити на Литовському національному радіо та телебаченні – LRT.
Від дев’яностих до сьогодні: литовська версія
На початку дев’яностих литовське державне мовлення транслювалося на одному теле- та двох радіоканалах, які обслуговували близько 2,5 тисяч співробітників. Ухвалення 1996-го року закону про суспільне мовлення передбачало низку трансформацій. Насамперед, відмежування політичного впливу від програмної політики каналів. Потім було кілька хвиль скорочення штату, а виробництво усіх неінформаційних програм віддали на аутсорсинг. Проте вже незабаром кількість каналів суспільного мовлення зросла, а аудиторія LRT і досі залишається однією з найбільших в Литві.
Трохи цифр на підтвердження: через двадцять років після реформування до складу литовського суспільного мовника, LRT, входить по три радіо- та телеканали, а також інтернет-портал. Їх обслуговують 550 працівників, з яких близько 100 – адміністративний персонал. Вимірювання аудиторії фіксують частку суспільно-політичного телеканалу на рівні 9% – це третя позиція в загальнонаціональному рейтингу. Головний канал радіо коливається між першим і другим місцем у рейтингу, і має частку не менше 20%. За даними соціологічного дослідження Baltijos Turimai, що проводилося в грудні 2015 року, 79% громадян довіряє програмам LRT, найбільше цінуючи такі риси як підвищення рівня культури, освіту глядача й слухача, надійність та об’єктивність.
За словами працівників LRT, закон додав незалежності: давати вказівки телебаченню стало «поганим тоном» для політиків. Але, звісно, закон – не панацея. Багато чого залежить від політичної культури і традицій. Бо й усунення державних органів від кадрових призначень вирішує проблему лише наполовину: тиск може здійснюватися і через зменшення обсягів фінансування.
Екстраполяція на українську сітку
За словами литовців, політики в роботу мовника не втручаються. Втім, кожен уряд та парламентська коаліція закидають LRT надмірну опозиційність, а кожна опозиція – навпаки, надмірну провладність. Гендиректор суспільного мовника Литви Аудрюс Сяурусявічус переконаний, що це є визнанням незалежності програмної політики.
Генерального директора мовника обирає на відкритому конкурсі наглядова рада із дванадцяти членів. Склад наглядової ради такий:
чотирьох членів терміном на шість років призначає президент;
чотирьох членів терміном на чотири роки призначає Сейм, причому два члени мають бути делеговані опозицією;
чотирьох членів терміном на два роки призначають Рада з питань науки, Рада з питань освіти, Асоціація творчих спілок та Конференція литовських католицьких єпископів.
В українських реаліях, очевидно, такий спосіб формування наглядової ради призвів би до встановлення контролю над мовником з боку влади, адже квота президента та парламентської коаліції складає половину членів. В Литві склався цікавий запобіжник від такого впливу – президент призначає членів наглядової ради, зазвичай, наприкінці своєї каденції. Крім того, члена наглядової ради неможливо відкликати чи усунути з посади – аналогічна норма присутня і в українському законі.
Спосіб формування наглядової ради має гарантувати дві речі: її легітимність в очах суспільства та працездатність. З обома завданнями литовці впоралися. В Україні, з огляду на тотальну недовіру до політичного істеблішменту, було мудрим рішенням зафіксувати більшість складу наглядової ради суспільного мовника від громадських організацій, і меншість – від парламентських фракцій та груп.
Повноваження наглядової ради литовського суспільного мовника ширші, аніж в українського. Зокрема, наглядова рада LRT визначає кількість каналів і порядок їх використання, щорічно затверджує структуру та обсяг програм, а також затверджує результати конкурсу на виробництво програм, хоча вона не затверджує зарплатної сітки всіх співробітників. Робота членів наглядової ради LRT є оплачуваною, на відміну від їхніх українських колег.
Програми для телебачення відбирають на відкритому конкурсі, радіо виробляє продукт самостійно
Окрім суспільно-політичного телеканалу LRT Televizija, є ще два: Kultura та Lituanica. Концепція останнього – це телебачення литовською для литовців, що живуть закордоном. На відміну від традиційного іномовлення передачі ведуться державною мовою.
Серцем суспільно-політичного каналу телебачення є новини – інформаційне мовлення. Власне, серед працівників телебачення у штат оформлені лише працівники новин, щодня вони виробляють 7–8 годин інформаційного продукту, включно з тринадцятьма випусками новин. Ранкове інформаційне шоу Доброго ранку, Литва! є найпопулярнішою ранковою програмою в країні. Незважаючи на малі розміри країни, суспільний мовник має п’ять кореспондентських пунктів у литовських містах.
В новинах віддають перевагу суспільно-важливим темам у порівнянні із популярними чи видовищними. Журналісти, що вмотивовані робити незамовні новини йдуть працювати саме сюди, розповідає Аудрюс Матоніс, який керує теленовинами. «Я можу з легкістю підняти канал до першої сходинки в рейтингу, я знаю як це робиться – каже він, – але тоді новини не відповідатимуть формату суспільного мовлення. Втім, це не означає що в новинах LRT відсутній, до прикладу, кримінал: його показують, але лише в разі суспільного резонансу».
Усі решта телепрограм LRT щорічно відбирає на відкритому конкурсі. Конкурс оголошують у січні, на нього автори та продакшни подають свої ідеї програм та кошториси на їх втілення. У квітні стають відомими результати конкурсу, їх затверджує наглядова рада. LRT укладає угоди із продакшнами та фінансує розробку програм. Частина програм може вироблятися на базі LRT, тоді із залученими авторами програми укладають особисті контракти. У вересні ж розпочинається програмний сезон, який триває до травня. Проекти, які вже виходили в попередніх сезонах, все одно повинні подаватися на щорічний загальний конкурс.
Що цікаво, суттєве скорочення персоналу не призвело до безробіття, а навпаки дало поштовх телевізійникам створювати свої продакшн-студії. Більшість екс-працівників і досі успішно співпрацюють з LRT, беручи участь у конкурсі програм.
На запитання чи багато у сітці мовлення ток-шоу, директор телепрограм Вікторас Снарскіс реагує усмішкою та відповідає: «Це не наш формат».
Радіо ж не замовляє програми у сторонніх продакшнів. На думку директора радіопрограм Гуоди Літваітьєне, це нерентабельно через нерозвинений ринок радіопродакшнів. Тож усі радіопрограми виробляються на базі LRT штатними працівниками, або ж залученими за контрактом. Радіопередачі виходять також і для національних меншин – російської, української, білоруської, польської та єврейської, в тому числі й мовами цих меншин.
Хто платить, той замовляє ефіри: головне, щоб платили стабільно
Довгий час обсяг фінансування литовського суспільного мовника не регламентувався законом. Гендиректор мовника розповідає, що кожного року під час розгляду держбюджету доводилося жити в Сеймі, щоб відвойовувати своє. Хитка ситуація в сфері фінансування не влаштовувала LRT, тому було вкрай необхідно встановити певні зобов’язання держави щодо фінансування мовника.
Дискусія завершилася прийняттям у 2014 році змін до закону, якими встановили, що обсяг коштів платників податків, які спрямовуються на потреби суспільного мовлення, складає 1,5% від фактичного надходження до державного та місцевих бюджетів сум податку з доходів фізичних осіб та 1,3% доходів від акцизного податку. Цими ж змінами до закону була заборонена реклама на теле- та радіоканалах LRT. Відсотки податків були розраховані на основі середніх обсягів фактичного бюджету компанії за попередні роки – аналогічно, як і норма про 0,2% від загального фонду видатків держбюджету, записана в українському законі про суспільне мовлення
За даними річних звітів LRT у 2009–2014 році, утримання компанії щороку коштувало близько 20,3 млн євро, з яких в середньому 12,2 млн євро надходили з державного бюджету, решта – переважно з реклами. Із набуттям чинності законом у 2015 році доходи мовника склали 25 млн євро, з яких 24,3 млн – надійшли з державного бюджету. У 2016 році бюджет зріс до 35 млн євро, у 2017 очікується зростання до 38 млн євро. До речі, вже в перший рік стабільного державного фінансування у модернізацію обладнання вдалося вкласти майже шість мільйонів євро.
За словами керівництва компанії, зміни до закону суттєво посилили незалежність суспільного мовлення: визначення обсягів бюджетного фінансування тепер відбувається автоматично, і не потребує додаткового лобіювання в стінах Сейму.
Українські перспективи
Через двадцять років після проведення реформи у Литві ніхто не шкодує про це. хоча на початкових етапах невдоволені були. Це означає, що реформа можлива, і Україна рухається у правильному напрямку.
Український суспільний мовник на момент утворення матиме одну суттєву відмінність від литовського – мережу регіональних філій. Якщо досвід зі скороченням персоналу шляхом відмови від власного виробництва певних програм та виведення зі штату працівників неінформаційних програм можна застосувати до центральних теле- та радіоканалів, подальша модель роботи в регіонах потребує окремої фундаментальної дискусії.
Перехід від нескінченних ток-шоу в телеефірі до більш цікавих форм подання інформації – серйозний виклик для UA:Першого. За умови належного, передбаченого законом, фінансування, Національна суспільна телерадіокомпанія має використати досвід замовлення програм у сторонніх продакшнів. Принаймні, доки власні кадрові та технічні можливості не дозволяють виробляти якісний та цікавий продукт.
Завдяки високій частці аудиторії, яку LRT на самому початку трансформації успадкував від монопольного державного мовлення, вдавалося заробляти на рекламі до 40% бюджету. НСТУ дістануться у спадок значно менш популярні канали, які в перші роки значних коштів на рекламі не зароблять.
На жаль, в українських органів влади поки не достатньо політичної волі, щоб дотримуватися встановлених законом обсягів фінансування. Після довгих баталій проект державного бюджету на 2017 рік передбачає на 300 млн грн менше, ніж того вимагає закон про суспільне телебачення і радіомовлення.
Тому стабільність і належні обсяги державного фінансування залишаються головним викликом реформи. Без відповіді на нього не вдасться ані оновити техніку, ані залучити нові кадри, ані отримати альтернативу замовному медіапродукту, котрим рясніють українські ЗМІ.
23 жовтня на конференції з обрання члена Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України у сфері захисту інтересів дітей та молоді був обраний Вадим Міський, координатор експертних груп Реанімаційного Пакету Реформ, висунутий ГО «Transparency International Україна» та рядом молодіжних організацій.
Вадима Міського підтримали ряд організацій, що працюють із молоддю – ВГО «Молодий народний рух», ВМГО «Всеукраїнська асамблея молоді», ВМГО «Об’єднання «Європейська молодь України», ГО «Ліга інтернів», ГО «Трансперенсі Інтернешнл Україна», ГО «Українська мережа енергетичних інновацій «Грінкубатор», ВМГО «Батьківщина молода», МО «Пласт – Національна cкаутська організація України», Центр політичних досліджень, Чернівецька обласна громадська організація «Захист».
Всього, 19 громадських організацій у сфері захисту інтересів дітей та молоді висунули шістьох кандидатів. Шляхом таємного рейтингового голосування членом наглядової ради був обраний Вадим Міський.
Високі зарплати і короткострокові контракти для творчих працівників НСТУ
У своєму виступі Вадим Міський звернув увагу на величезну відповідальність громадського сектора за створення НСТУ, адже більшість у наглядовій раді буде саме від представників громадських організацій, а не політичних сил. За створення, запуск та незалежне функціонування Суспільного відповідатимуть люди, яких делегувало суспільство.
Пан Міський також наголосив на важливості високих зарплат і короткострокових контрактів для творчих працівників: «Великі зарплати – це, звісно, наріжний камінь, але не вони вирішують усе. Потрібен грамотний підхід до найму працівників. Працівники творчих спеціальностей, на мій погляд, повинні обиратися саме на короткострокову проектну діяльність. Проект має пройти незалежний професійний відбір, за результатом проекту на короткий строк має підписуватись контракт. З високою зарплатою, але на короткий строк. Тоді людина вмотивована якнайкраще реалізувати свій проект. Якщо ми не зробимо високі зарплати і короткострокові контракти, ми ризикуємо повторити приклад державних мовників, які мали репутацію відстійника ідей».
Нагадаємо, процес обрання наглядової ради Суспільного мовника розпочався восени 2014 року, коли вперше було оголошено про прийом заяв від громадських об’єднань та асоціацій. Після внесення змін до Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» в березні 2015 року процес проведення конференцій було відтерміновано і повторно оголошено про прийом заяв у липні. У зв’язку зі зміною статусу громадських організацій право брати участь в обранні наглядового органу НСТУ отримала значно більша кількість об’єднань. Також було розширено сфери їх діяльності – додано сферу захисту прав національних меншин.
