Децентралізація влади – перший крок до реформи місцевого самоврядування в Україні. Адже без змін у системі виконавчої і представницької влади неможливі зміни в інших, не менш важливих сферах нашого життя. Саме на цьому наголошували експерти, які нещодавно провели зустріч із представників місцевих засобів масової інформації на тему децентралізації влади.

– Ми прагнемо надати представникам ЗМІ необхідні знання для того, аби вони надалі фахово висвітлювали процес децентралізації влади в Україні, – каже тренер Ігор Баб’юк. – Отже, ви матимете більше інформації про процес реформи і донесете це до суспільства, якому наразі бракує правдивої інформації.

Сьогодні реформа місцевого самоврядування, за його словами, є основою для запровадження змін в освітній, медичній та інших сферах суспільного життя. Адже децентралізація – це процес передачі значних повноважень і коштів від державних органів влади органам місцевого самоврядування, які найближче до громади.

– Я – палкий прихильник децентралізації в Україні, – визнає експерт. – Обізнаний із цією темою на практиці, адже керував Офісом реформ у Чернівцях.

Процес децентралізації влади в Україні набирає обертів, і цей процес уже не спинити, стверджує експерт. Питання в тому – як швидко і наскільки ефективно ми із цим впораємося. Адже запровадження дієвого реформування сфер суспільного життя у нашій державі можливе тільки за умови налагодження повноцінної співпраці органів виконавчої влади і місцевого самоврядування за участі інститутів громадянського суспільства.

– Європі, насправді, нова система управління потрібніша, ніж самій Україні, – додає експерт. – По-перше, якщо вони дають кредити, то розраховують на їх повернення. По-друге, у світі є чимало інвесторів, готових сюди прийти, але їм потрібні як прозорі умови співпраці, так і фінансово спроможні громади, які на паритетних умовах зможуть вкласти у проект бодай 10% ресурсу. Наразі ми цього забезпечити не можемо.

Реально спроможними, за словами пана Баб’юка, сьогодні можна вважати лише 180 громад, тобто 1,5% від загалу створених. А тому слід розпочинати і укрупнення, і приєднання. На заваді – брак необхідного законодавства.

Наразі ми опинилися у патовій ситуації, бо ніхто змін не хоче, – визнає тренер. – Реформу у нас роблять «від не хочу». Нагадаю, для її просування потрібно, аби Верховна Рада ухвалила законопроект про зміни до Конституції у другому читанні. Окрім того, під це підтягнуті ще 35 законів.

Зокрема, потрібен так званий закон «про дооб’єднання», аби до вже існуючих громад могли приєднатися інші населені пункти. За словами пана Баб’юка, потрібні і зміни до Бюджетного кодексу, аби стимулювати подальше об’єднання.
Однозначно позитивним було б і розширення повноважень щодо розпорядження землею поза населеними пунктами, – додає він. – Це – сотні тисяч квадратних кілометрів площ у межах кожної області.

Експерти також нарікають на брак закону «Про вибори старост». Наразі передбачається, що таке голосування має відбуватися за кошти громади. Тож противники пояснюють відмову тим, що грошей у казні немає або їх слід використати на корисніші речі.

Інший камінь спотикання – закон про зміну меж, – додає експерт. – Тут домислів зазвичай – найбільше, адже людей лякають ліквідацією районів і райадміністрацій, а відтак – знищенням усієї інфраструктури, що є у їхньому підпорядкуванні. Я переконаний: поки не створять усіх громад, доти райони ніхто не ліквідовуватиме.

Серед пріоритетів децентралізації та добровільного об’єднання територіальних громад реформатори наводять низку аргументів, хоча і не приховують негативів та проблем.

– Децентралізація дозволить жителям громад отримувати послуги – соціальні, адміністративні і комунальні – максимально наближено до місця проживання, – уточнює Ігор Баб’юк. – Цифра – 20 кілометрів не є випадковою. Така відстань гарантує, що до вас вчасно із центру громади приїдуть швидка, пожежна, поліція.

Громади отримують права на встановлення місцевих податків і зборів, достатніх для виконання власних повноважень і стимулювання економічного розвитку задля створення нових робочих місць. Завдяки таким фінансовим, майновим та інтелектуальним ресурсам, можна говорити про покращення якості освітніх, медичних та інших послуг, а також – утримання місцевої інфраструктури, наголошує експерт.

Звісно, жити доведеться по-новому, – продовжує Ігор Баб’юк. – На базовому рівні ради громад обиратимуть виконкоми. У селах, які входять до складу місцевої ради, працюватимуть старости. Щоб людина, наприклад, не їздила у сільраду за довідкою, вирішувати цю проблему на місці повинен староста.

Причому трирівнева система влади збережеться. Так, депутати на рівні району обиратимуть голову районної ради і формуватимуть виконком. Аналогічно відбудеться і на рівні області. У кожного із цих органів буде своя компетенція, – додає він. – Наприклад, у підпорядкуванні району залишиться будинок культури районного значення, інтернати, вторинний рівень медичної допомоги, а також якась спільна власність громади району.

Експерт перелічив вимоги, які висувають до тих, хто прагне об’єднатися: одна область, добровільність, у ролі центру – найбільший населений пункт, відстань від центру – до 20 км тощо. Причому Ігор Баб’юк наголосив, що статус населеного пункту після об’єднання не змінюється. Окрім того, одна громада не може існувати всередині іншої.